«Дуже сподіваюся, що після перемоги не залишиться противників закону «Про медіа». Максим Онопрієнко про роботу Нацради під час війни - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення

«Дуже сподіваюся, що після перемоги не залишиться противників закону «Про медіа». Максим Онопрієнко про роботу Нацради під час війни

24 лютого, коли розпочалася повномасштабна війна і багато людей, зокрема наша редакція, перебували у стані шоку та розгубленості, Національна рада з питань телебачення і радіомовлення проводила планове засідання. І хоча питання, що розглядалися на ньому, були далекі від планових, в той день регулятор залишався для своїх ліцензіатів таким острівцем стабільності. Та власне, лишається дотепер, допомагаючи медійникам тримати інформаційний фронт – від сприяння у розширенні охоплення мовників усередині країни та за кордоном до організації допомоги з обладнанням і гуманітаркою. Щоб підсумувати результати цієї роботи та зробити певний зріз галузі станом на зараз, ми поговорили з членом Нацради Максимом Онопрієнком.

– У перший день повномасштабної війни Нацрада незворушно проводила засідання, розв’язуючи нагальні питання ринку. Яким для вас був той день, про що думали, коли їхали на засідання, що з колегами планували зробити, попри все? 

– Незвичні були відчуття… У день засідання я завжди йду на тренування і потім – на внутрішню нараду та власне на засідання, тому день зазвичай починається рано. А тут він розпочався ще раніше і з телефонного дзвінка. Дружина мені зателефонувала: «Ти ще спиш? А вас бомблять». 

У мене того дня на підсвідомому рівні чомусь було єдине рішення: швидко зібратися та їхати до Нацради. Їхав я вже під гул сирен і звуки вибухів, паралельно листуючись із колегами. Ми вирішили, що проводитимемо засідання у будь-якому разі, з’ясовували, хто зможе підключитися, аби був кворум, і, можна сказати, в режимі листування формулювали тексти рішень про можливість відступу від програмної концепції та припинення мовлення, адже розуміли: якщо країна увійшла в стан війни, нам треба допомогти мовникам бути гнучкішими. Потім я працював безпосередньо в Нацраді, деякі колеги також, і в повітрі витала напруга – прилетить чи не прилетить… Але ми були практично весь день, наше управління, попри все, витримувало протокольні вимоги (рішення має бути підписане, все має бути запротокольовано), ми на них чекали і потім кого треба розвозили по домівках. 

– Нацрада написала безліч звернень до регуляторів інших країн із проханням припинити мовлення російських пропагандистських телеканалів. На них у перші тижні відреагували майже 30 країн, та чи стало їх більше згодом? 

– Ми відразу визначили для себе два приорітети роботи у воєнному стані. Перший – це щільна комунікація з ліцензіатами в межах країни: хто, де, як, чи зупинилося мовлення, чи виїхали люди, чи відновили мовлення після ударів по вежах, чи є резерви тощо. Другий напрям – активне включення в європейську тему. Тобто президент, Офіс, Кабмін – по своїх напрямах (зброя, фінанси), ми – з погляду інформаційного спротиву. І десь на другий-третій день ми з бойовою командою колег, що могли працювати (не вивозили сімей, мали зв’язок), створили такий штаб і почали строчити листи з двох питань: відключення російських каналів і включення українських. 

– Скільки їх було?

– Понад 60 листів. Є EPRA, що об’єднує європейських регуляторів, і перший лист ми спрямували цьому органу. Але й писали безпосередньо кожному регулятору чи голові регулятора. Всі, хто відреагував, зробили це одразу, згодом кількість країн майже не змінилася. 

 Чи пояснювали (і як саме) свою позицию ті, хто не відреагував?

– Ви ж розумієте, що не відреагувати або відмовити складно, тому листи щодо неспроможності активної реакції були переважно супердипломатичними. Всі, звісно, починали зі слів підтримки – мовляв, наші думки зараз про Україну, ми розуміємо всю важливість, але… Далі вже включалися різні речи: дехто посилався на законодавство, дехто казав, що це не в компетенції регулятора, адже в них трансляції іноземних телеканалів регулюються урядом.

– Але ж до урядів ви також зверталися, оскільки регулятори не впливають на мовлення каналів на супутнику.

– Так, регулятори – це одна складова. А друга складова – ми зверталися до пані Урсули (голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн. – MBR) і до пана Борреля (верховний представник Євросоюзу з закордонних справ і політики безпеки Жозеп Боррель. – MBR) щодо супутникового мовлення, а також спілкувалися конкретно з французькими колегами, бо більшість [російських телеканалів] зосереджена саме на французьких супутниках. Минулого тижня був черговий раунд спілкування, цього тижня – наступний, тому що власники супутників – комерційні компанії. Це вже не рішення регулятора, й уряд, мабуть, теж не може вимкнути рубильник у ручному режимі. Паралельно з цією роботою ми подали детальний опис з усіма юрособами нашим МЗС, РНБО, Офісу президента – щоб вони медійний блок включили до одного з наступних пакетів санкцій. 

Повсюдне вимкнення RT та Sputnik – це було рішення на рівні Євросоюзу, але ж є ще майже двадцять інших телеканалів, серед яких, власне, основні пропагандисти: «Первый», «Россия 24», НТВ, ТВЦ тощо. Українці, котрі виїхали за кордон, повсякчас нам дописують: «Ми бачимо ці канали, зробіть щось, чому ви мовчите». Та ми не мовчимо, але ж такі речі не можна зробити натисканням однієї кнопки. Зараз зусилля максимально зосереджені на цьому.

– Паралельно з роботою щодо блокування російської пропаганди ви сприяли появі українських телеканалів на європейських супутниках. Зокрема, на прохання Нацради регулятори спростили процедуру для українських каналів – розкажіть докладніше, що саме там змінювалося? 

– Для регуляторів це також новий досвід, і дехто – як Польща та країни Балтії – просто йшов руба, а дехто намагався максимально використовувати кейс України, адже для певних європейських країн це політичне питання. Через свою ментальність і необхідність мати зважену позицію європейці не все роблять швидко, тому деякі регулятори вирішили, що для включення до пакетів провайдерів достатньо української ліцензії. Відповідно, канал звертається до регулятора тієї країни, регулятор запитує в нас підтвердження ліцензії – і вмикає мовлення. Регулятори деяких країн вимагають від каналів наявності будь-якої європейської ліцензії – наприклад, латвійської. Буквально днями до нас звертався ірландський регулятор із запитом щодо «1+1» та «Україна 24» – і щодо підтвердження української ліцензії, і щодо наявності європейської. Я їх розумію: ми спрощуємо процедури через воєнний стан, а вони живуть згідно зі своїм законодавством та потребують підстав для тих чи інших рішень. Ми ж так само маємо положення щодо адаптованих каналів, і раніше, коли до нас звертався той чи інший телеканал, він мав пройти процедуру та відповідати низці критеріїв, аби мовити на території України.

Але все ж таки цей процес переважно на боці телеканалів. Здебільшого це господарська діяльність – вони ж не з регулятором укладають договори, а з провайдерами. І наскільки нам відомо, кожна медіагрупа дуже активно працює в цьому напрямі: наприклад, геть нещодавно Starlight Media повідомляла про 42 країни, куди зайшов канал ICTV Ukraine.

– Тобто з боку регулятора це радше сприяння.

– Ми, мабуть, зробили перший поштовх, бо українські телеканали в перші дні теж були спантеличені, а всі ресурси були кинуті, зокрема, на створення єдиного інформаційного марафону. Нацрада ж, позаяк уже писала листи до європейських регуляторів, відчинила це вікно можливостей: вимикайте російські – вмикайте українські. До речі, ті регулятори, що активно реагували та підтримували, просто надавали контакти, з ким зв’язуватись українським телеканалам. І вже після першого тижня, коли всі трохи освоїлися, подбали про безпеку працівників, створили резервні студії та почали думати не тільки про поточний ефір, а й стратегічно, ми скерували ліцензіатів, куди звертатися щодо мовлення в Європі. 

– Що відбувається з російськими розважальними телеканалами, котрі працювали в Україні, маючи ліцензію якоїсь європейської країни та маскуючись під міжнародні? Вони залишаються чи ринок їх позбудеться?

– Це які канали?

– Наприклад, кіноканали, на яких немає новин. Зараз же країна відмовляється від усього, що хоч якимось чином пов’язане з росією.

– Ми все моніторимо, і канали працюють, якщо в ефірі немає російського часу, російської реклами, згадувань ліцензій роскомнагляду, новин тощо. Зараз таке засилля телеграм-каналів та інформаційного потоку, що людям потрібно переключатися. Тому ми дивимося на контент: коли він має якусь небезпеку – звісно, відразу реагуємо. Наприклад, на індійському телеканалі Zee TV чомусь з’явились анонси за московським часом – ми звернулися до провайдерів із проханням вимкнути. Або китайський CGTN: ми розуміємо, що Китай так однозначно й не висловився щодо війни, і до їхніх новин були питання. Тож ми звернулися до провайдерів щодо виключення каналу з пакетів.  

– Місяць тому ви звернулися до регіональних медійників із проханням надавати зібрані факти воєнних злочинів русні. Як збирається ця інформація та чи залучена Нацрада до процесу?

– Тут такий широкий спектр… По-перше, це було звернення Генеральної прокуратури – а ми, відповідно, звернулися до регіональних мовників. Щоб не ускладнювати логістики, було створено єдине хмарне сховище, про котре йшлося в усіх повідомленнях, хоч який орган комунікував це звернення. По-друге, моніторинговий центр Нацради записує ефіри всіх українських мовників (не важливо, чи це марафон «Єдині новини», чи це власне мовлення), і з періодичністю раз на тиждень наша аналітична група виокремлює з ефірів те, що стосується війни, зокрема воєнні злочини – допомагаємо Генпрокуратурі. По-третє, ми записуємо російські телеканали, також збираючи матеріали для Генпрокуратури, що спілкується із суддями з Гааги й інших судів.

– Щодо чого аналізується російський ефір?

– Ми фіксуємо факти пропаганди війни в Україні, фейки, що розповсюджуються, розпалення ворожнечі, погрози в бік інших країн. Адже, попри забиті пропагандою про Україну ефіри, вони і Європі погрожують, і всьому світові. Ми все це фіксуємо, аналізуємо та звертаємо увагу, зокрема, наших колег з інших регуляторів, які або не відреагували на заклики [відключити російські канали], або відреагували слабко. Може, в них немає можливості перекладати з російської і вони не розуміють, що там іде в ефірах (посміхається). До речі, у травні в Антверпені збиратимуться всі європейські регулятори – члени EPRA, де від Нацради буде присутня глава Ольга Герасим’юк. Зокрема, ми готуємо всю цю інформацію, щоб презентувати там і переконати навіть тих, хто ще вагається.

– Одним із перших рішень Нацрада максимально спростила всі свої процедури – розкажіть, який вигляд зараз має робота апарату, котрий завжди був завалений документами і мав дотримуватися безлічі бюрократичних процедур? 

– Я дуже хочу, щоб корисні штуки, які ми запровадили під час воєнного стану, збереглися і в мирний час. Нацрада справді спростила багато процедур, зокрема щодо цифрового мовлення: регіональні телеканали дістали можливість без конкурсу зайняти місця, котрі були в мультиплексах «Зеонбуду» в Т2. Але останніми днями почалася спекуляція на цій темі, тому поясню: по-перше, це не стосувалося загальнонаціональних каналів, по-друге, ми надавали можливість місцевим каналам мовити у місцевих мультиплексах. Наприклад, львівський телеканал мовитиме у львівському мультиплексі, хмельницький – у хмельницькому. Це запроваджено виключно на період воєнного часу та зафіксовано в дозвільних листах, хоча робилося щонайбільше імейлами, а в перші дні просто есемесками та дзвінками. Згодом ми всі дозволи перевели в систему електронного документообігу, тобто все зібрано, структуровано, зафіксовано, і, коли закінчиться війна, ми повернемося на початкові позиції. Та й у принципі в нас не було такого, щоб якісь процеси провисали та якесь управління не працювало. Були атаки і на сайт, і на корпоративну пошту, але систему електронного документообігу та всі процеси вдалося оперативно відновити. 

Як апарат працює зараз? Можна сказати, як і у звичний час. У четвер у нас було засідання: всі документи готуються, всі проекти рішень, все протоколюється, фіксується тощо. Між собою ми багато говоримо про те, якою індустрія буде після війни. 

– А як ви ставитеся до рішення РНБО, що зобов’язало всі загальнонаціональні телеканали транслювати марафон «Єдині новини»? 

– Я вважаю рішення правильним, бо це війна, й інформація, котра йде в ефір, має бути контрольована. Скажу більше: я бачив дослідження Суспільного, яке робилося, зокрема, про інформаційну складову, і там що перегляди, що довіра до марафону досить високі – на рівні, якщо не помиляюсь, 80%. Це ще раз підтверджує, що все було правильно зроблено. 

– А як можна пояснити ситуацію з відключенням із Т2 інформаційних каналів «Еспресо», «Прямий» та «5-й»? Не вважаєте це хибною практикою?

– Річ у тім, що ані я, ані Нацрада не можемо це коментувати, адже не ухвалювали жодних рішень про вимкнення. Знаю, що канали пишуть листи і намагаються з’ясувати, звідки це прийшло та як відбулося вимкнення, але там такий заплутаний клубок… На супутнику вони продовжують мовити, ми їх моніторимо, як і раніше, а щодо вимкнення може бути тільки суб’єктивна думка. 

– Ніхто не може пояснити – я гадала, хоч Нацрада знає.

– Ми моніторили їх (як і всі інші канали) щодо пропорції трансляції марафону і власного ефіру, але це виключно моніторинг – без санкціонування.

– 24 лютого всі телеканали припинили комерційну діяльність, і станом на сьогодні запаси закінчилися навіть у великих медіагруп – вони повертають рекламу, попри відсутність панелі телевимірювань. А як виживають регіональні компанії? Можливо, вам відомі приклади, що в регіонах мовники також почали відновлювати комерційну складову?

– Коли всі перейшли на єдиний марафон, ми навпаки просили регіональних мовників робити місцеві новини, якщо можуть. Бо людей на Львівщині цікавить, що відбувається саме на Львівщині: що там із тривогою, гуманітарними центрами, безпекою тощо. Для частини мовників, які не можуть створювати власний контент, можливість транслювати марафон і дотепер залишається рятівною. Але практично в кожному регіоні канали поступово повертаються до власного мовлення. Не йдеться про розважальні проекти: з марафону обов’язково залишаються випуски новин, брифінги президента й офіційних осіб, але збільшуються обсяги місцевої інформації, присутність в ефірі місцевої влади, очільників військових адміністрацій тощо. На жаль, ситуація не дуже позитивна, і багато компаній припинили мовлення (сподіваюся, тимчасово). Ми звернулися до Кабінету міністрів із проханням, щоб держава знайшла можливість покрити витрати бодай з доправлення сигналу – не тільки для регіональних, для всіх мовників. Йдеться про послуги Концерну РРТ – це ж державне підприємство. Тим паче «Зеонбуд» перейшов під керування КРРТ. Певна річ, що держава в такій ситуації не може покрити всі витрати – є зарплати, оренда техніки тощо. Але щодо доправлення сигналу, на наш погляд, варто зробити. 

– Про які суми йдеться? 

– Це десятки мільйонів – понад 40 млн грн на місяць, якщо говорити конкретно про Концерн. І я вам скажу, що будуть іще відмови і припинення [мовлення], адже практично щодня надходять питання, чи буде підтримка. У спілкуванні з усіма європейськими партнерами ми так само говоримо про необхідність допомоги. На жаль, Нацрада законодавчо не може бути розпорядником коштів, навіть створити якийсь фонд. Тому ми робимо те, що можемо – максимально говоримо. Запустили проект «Медійне серце України», де розповідаємо історії медійників, інформуючи про необхідність допомоги. Хтось може кабелем допомогти – допомагають кабелем, може якимось залізом – допомагають залізом, грошима – грошима, але вже напряму з мовниками.

Окупанти знищили студію телеканалу «Погляд» та офіс інтернет-провайдера «Бест» із Бучі: розстріляли приміщення, потрощили техніку й навіть розбили кувалдами туалети і кухню

Зараз підписуємо меморандум з ЮНЕСКО, у котрому, зокрема, йдеться і про матеріальну допомогу: вони беруться формувати набори обладнання, мінімально необхідні для телевізійного, радійного мовлення і скеровувати це в регіони. 

– Для мовників, що фізично постраждали від бойових дій?

– Насамперед. Але і для просто мовників, які повертаються до роботи. Наприклад, у Тростянці готові працювати: слава богу, студія вціліла, але потрібен кабель для здійснення доправлення сигналу – той, що був, повністю перебитий. Ніби дрібниці, але насправді дуже коштовні. 

– А були ж плани зі створення фонду для підтримки українських мовників, зокрема регіональних.

– Були. Скажімо так, ми на рівні особистих контактів намагаємося це робити. Бо знову ж Нацрада як орган не може такого собі дозволити, тому ми на рівні особистих контактів допомагаємо в конкретних випадках конкретним мовникам.

– Як з’явилась ідея проекту «Медійне серце України» і хто фізично його робить? 

– Це ініціатива очільника управління по роботі зі ЗМІ Андрія Богдановича, що приєднався до нас наприкінці минулого року. Вони пишуть ці тексти, спілкуються з мовниками, збирають матеріали, у кого збереглися. Наприклад, сумчани, коли виїжджали, все видалили, Маріуполь… І знову ж таки, публікуючи ці історії, ми не можемо прямо написати: якщо хочете допомогти – ось номер рахунку. Тож у кінці кожного матеріалу просто закликаємо підтримувати, контактувати з мовниками напряму. 

– Чи підхопили ці історії великі медіа, як сподівалась Ольга Герасим’юк? Чи вони так і залишаються на сайті Нацради серед купи новин?

– Я бачив, що почали писати про тростянецьку та маріупольську історії. В наших соцмережах охоплення саме цих матеріалів сягає десятків тисяч. Але зараз включається другий етап: ми чекали, коли накопичиться певна кількість матеріалів, щоб їхню англомовну версію активно надсилати нашим друзям, партнерам – і регуляторам, і європейським телеканалам, бо з їхнього боку були питання про допомогу. От ми й надаватимемо їм конкретні приклади, де можна допомогти. 

І ще: ми хочемо провести онлайн-концерт (а може, й не онлайн, коли якийсь із телеканалів нас підтримає) на підтримку саме регіональних медійників, котрі постраждали. Ми це робимо спільно з генпродюсером премії YUNA Павлом Шильком. Пам’ятаєте пісню Кузьми Скрябіна «Місця щасливих людей»? Був написаний адаптований текст – про Маріуполь, Ірпінь, Бучу, Херсон, Миколаїв. Права на адаптацію цієї пісні офіційно передав гурт «Скрябін», він же виконує основну музичну партію, а куплети співають різні українські зірки. Також декілька рядків співає Кузьма. 

До ініціативи долучається Благодійний фонд імені Кузьми Скрябіна: під час концерту будуть відкриті його розпорядчі рахунки, а потім фонд розподілить зібрані кошти серед регіональних медійників. Ми ще не говорили про це в медіа, але робота на фінішній прямій – зараз спілкуватимемося з телеканалами, чи візьме це хтось в ефір. Проект «Медійне серце», фонд Андрія Кузьменка, Паша Шилько, YUNA – буде така колаборація.  

– У воєнний час роль регіонального мовлення в Україні зросла, та чи були готові регіональні телеканали до такого виклику, як висвітлення війни? Чи дотримуються вони необхідних стандартів? Чи проводилися для них відповідні тренінги? Ну і взагалі, чи це якось моніториться?

– Почну з кінця: все моніториться. І регіональні телеканали також. У нас є представники в регіонах, тож моніторинг не припинявся. Щодо висвітлення: у другій половині січня ми проводили онлайн-тренінги для регіональних мовників, де розбирали все – від того, як підготуватися та що у мовників має бути, до того, як висвітлювати війну, про стандарти, про баланс, як називати ворога своїми іменами, навіть про те, як правильно – переселенці чи біженці. Тому можна сказати, що вони були підготовлені. А вже під час повномасштабної війни ми так само постійно ділимося рекомендаціями і через наших представників комунікуємо, якщо, наприклад, Міноборони на певні речі звертає увагу.

– Ви періодично ділитеся чудовими історіями про допомогу медіакомпаній з різних міст України одна одній. Це окремі приклади чи таких зараз багато? 

– Прикладів багато, і перший – це, напевно, чернігівські медійники. У них же там у перші тижні війни була катастрофічна ситуація, але тими залишками живлення, електрики, що були, вони передавали іншим медійникам із регіонів і на національні канали те, що фільмували протягом дня – аби країна знала, що відбувається. Зараз для багатьох на перший план виходять певні побутові речі та можливість здійснення своєї професійної діяльності, тому важливі такі приклади, як Слов’янськ: телерадіокомпанія звідти змогла евакуюватись, і чернівецькі мовники їх прийняли, надали приміщення, техніку, тож компанія продовжує мовити – навіть у Донецькій і Луганській областях є українське мовлення. Аналогічно з Донецькою областю частина медійників із Маріуполя, з Запоріжжя – у Хмельницькому. Тобто не стає питання якоїсь оренди, платежів тощо, всі один одного приймають, діляться тим, чим можуть. Волинь дуже багато допомагає чернігівським медійникам, акумулюючи та надаючи потрібне, від спальних мішків до технічних засобів. 

Навчена досвідом 2014 року, слов’янська радіостанція «Радіо-М» оперативно евакуювала персонал, перенесла у безпечне місце необхідну апаратуру та зараз виходить в ефір із різних міст України

Загалом Нацрада в перший тиждень була таким логістичним і волонтерським хабом, бо в кожній області є представник, є секретаріат – справжня мережа, і працівники наших ліцензіатів, мовників, їхні друзі, родичі мали можливість звернутися під час евакуації, коли дорога забирала кілька діб. Когось застала комендантська година, умовно кажучи, в Черкасах. Куди подітися? Вони телефонують представнику Нацради або мені – а я вже представникові.

– А що відбувається в межах проекту Нацради Media Change Ukraine, котрий запускався як антикризове рішення під час карантину, а сьогодні переорієнтувався з обміну контентом на допомогу людям? 

– Насправді через Media Change Ukraine за цей період багато контенту пройшло, просто ми також максимально спростили процедуру: якщо хтось ділився контентом, це напряму розсилалось іншим мовникам – чи через представників, чи просто по базі розсилання. І так, платформа перепрофілювалася на допомогу, волонтерство, тож перші два тижні опікувалася всім, що пов’язане з логістикою, перевезенням, розміщенням, допомогою нашим працівникам, ліцензіатам, їхнім друзям і родичам. Я, власне, першої ж миті зрозумів, що наявність представників у кожній області – це наша перевага і сила. Кожного з них на своєму місці, у своєму регіоні знають, і це, відповідно, можна було скерувати на допомогу. 

– Але ж це не всі волонтерські ініціативи, до яких залучена Нацрада.

– Волонтерський рух в Україні дуже великий і потужний – всі бачать, як багато гуманітарної допомоги надходить у країну. Тому ми опікуємося предметними ситуаціями: якщо є запит на допомогу конкретним закладам, конкретним людям і конкретно те, що потрібно за переліком. 

– І ці заклади не пов’язані з медіа? 

– Так. Якщо говорити не про медійників, то в країні є пріоритети – армія та медицина. Але є заклади, що теж потребують допомоги, та під час воєнного стану вони відійшли на другий план. Наприклад, психоневрологічний диспансер в Обухівському районі під Києвом. У них там біда. І просто зараз до нас їде фура з країн Балтії, що везе немедикаментозну допомогу (постіль, матраци, харчування). А наступного тижня очікуємо медикаментозну допомогу. Це теж роблять наші представники: тобто Львів приймає, вивантажує, потім це перевозиться до Києва. І ми власні медійні можливості використовуємо, щоб привертати увагу до таких питань. Нещодавно широкого резонансу набув пост про лікарів із Бердянська, які залишилися на своїх робочих місцях – у них же там просто нічого немає… Не можу поки називати цих людей, але я ж не просто так працював сім років у Запоріжжі (посміхається) – ми там трошки знаємо тропи, ліси й поля, і в нас три поїздки туди було. 

– В окупацію?

– Так. Ми відвозили в Бердянськ продукти, ліки, корм для тварин. І навіть замовлення, які люди робили перед війною та мали отримати «Новою поштою», мої колеги і друзі змогли забрати з Запоріжжя й перевезти до Бердянська. Зараз дуже велика партія гуманітарки – з Канади, зі Львова, Києва конкретно для дитячої лікарні Бердянська – прийшла до Запоріжжя. Схрестимо пальці, щоб вона змогла доїхати. 

– Ви згадували, що Нацрада вже думає про те, якою індустрія буде після війни. Чи є у регулятора розуміння, що треба зробити першочергово після нашої перемоги? 

– По-перше, я дуже сподіваюся, що після перемоги противників закону «Про медіа» не залишиться. Бо зараз ми пожинаємо плоди недосконалого законодавства, коли роками не могли відреагувати на діяльність каналів «112», ZIK, «Наш» тощо. Має бути потужний регулятор, який може не просто виписати попередження і штраф. Ну що для них ті штрафи по тисячі гривень? Інформаційна війна завжди йде попереду війни фізичної, і ми чітко це бачимо на прикладі України. Тож важливо й те, що стосується посилення функцій регулятора, й те, що стосується реєстрації та ліцензування мовників, зокрема ОТТ-платформ. Мала статися повномасштабна війна, щоб в Україні почали закривати доступ до російського контенту. Ми про це роками говорили. Я вам більше скажу: навіть у Вірменії в регулятора є можливість впливати не лише на телеканал загалом, а й призупинити вихід тієї чи іншої програми. Можете собі уявити? Вірменський регулятор може призупинити вихід програми в ефір, аби провести аналіз висловів, що у ній були, все з’ясувати.

– А як це технічно робиться?

– Вони пишуть телеканалу, щоб той припинив вихід програми в ефір. Якщо канал відмовляється це робити, то відрубають телеканал. Тож закон «Про медіа» – це перше. Я гадаю, його редакція, зважаючи на воєнні обставини, ще буде змінюватись, але сподіваюся, що ми більше не почуємо: це не на часі. Друге – те, що стосується індустрії в принципі. Всередині Національної ради ми вже склали картинку по багатьох пунктах, починаючи від того, скільки має бути мультиплексів (ви ж напевно бачили, що «Зеонбуд» надіслав пропозиції про скорочення та оптимізацію витрат) і завершуючи питанням, то все ж ліцензування чи реєстрація. Але передусім слухатимемо індустрію, плануємо спілкування з медіагрупами – щоб із нашого боку була максимальна підтримка та кроки, які допоможуть індустрії вижити та відновитися. І гадаю, що багато чого зміниться в інформаційній складовій.

Анастасія Рахманіна

 

Джерело Media Business Reports

 

Подати запит
на публічну інформацію
Детальніше