То власників і працівників проросійських ЗМІ, то – опозиційних. А ще через постійні спроби прийняти новий закон про медіа, з регулюванням інтернету, скандальними ініціативами щодо реєстрації блогерів тощо. “Цензор.НЕТ” вирішив розібратися, чим же займається цей орган, яка наразі ситуація в медіа-просторі в цілому, і поговорив з його головою, відомою в минулому телеведучою та журналісткою – Ольгою Герасим’юк.

ЗАБЛОКОВАНІ КОРОНАВІРУСОМ

– Б.Б.: Нацрада постійно під шквалом критики. Може, настав час діяти?

О.Г: Нацрада не під шквалом критики – а під шквалом політичних маніпуляцій, в яких, коли ви придивитеся, застосовується давній пропагандистський принцип “чим більша нісенітниця – тим більше в неї мають вірити”. Історія новітніх стосунків з подібними технологіями свідчить, що довго ці “качки” не живуть – рівно стільки, скільки вистачає грошей на такі кампанії у тих чи інших політиків, які в принципі майже одні й ті ж самі. Тому ми якраз і діємо – просто спокійно робимо свою роботу, наскільки це можливо в умовах нинішнього статус-кво. До речі, це явище – спроби зруйнувати національний регулятор – характерні, здається, лише для наших реалій. Ніде в світі – а ми є частиною європейської платформи регуляторів – нікому й на думку не спадає подібне дикунство. Останнім часом цей накат і на Нацраду, і на мене особисто набув особливо брутального вигляду. В основному матюки, образи та погрози від імені нібито “патріотичної громадськості” – писані під копірку. Приватизація певною політичною групою “патріотизму” сама собою є цинічною – і цинічним розрахунком на некритично мисляче середовище …Тому мене навіть не дивує майже повна схожість методів дій тих, хто так хоче на себе натягнути зараз звання “єдиної патріотичної сили” в країні і… медведчуківцями. Ідентичні меседжі, мітинги, прокльони, ганьба, зрада. Одна концепція – “вдаючи жертву” умовного свавілля…Адже гнаних у нас нібито ж люблять. Я вважаю, що це програшна технологія, завоювати симпатії виборця краще – коли пропонуєш конструктив, вихід із проблеми, та навряд чи хто з вищезгаданих послухається цієї моєї поради, бо там старі, заскорузлі, ніяк не пов’язані з потребами суспільства схеми й уявлення, і не це їм потрібно взагалі.…

-М.Д.: А медведчуківці вам теж пишуть?

-О.Г: Трохи менше. Коли ми призначаємо перевірки – пописують і ті, й ті: мовляв, душать свободу слова! Хоча там не про свободу, а про порушення законодавста, яке ще нам треба належним чином перевірити й довести. Взагалі, на жаль, великим акторам нашого інформаційного простору ніяк не вигідно мати регуляцію та нормальний, новий закон про медіа. Ніхто не хоче, щоб діяли правила, і щоби вони діяли однаково щодо всіх. Саме тому той законопроєкт, який наразі пропонується, – реально торпедований. І щойно цей закон знову не ухвалити (а чинний застарів уже на чверть століття, створений, коли ще й інтернету толком не було, не кажучи вже про війну) – країна буде відкинута в хаос, більша частина медійного поля буде взагалі поза межею дії будь-якого законодавства. Це і є частиною інформаційної війни – інформаційний безлад, під покровом якого фактично наступає агресор.

І тому ми будемо боротися невтомно за реформу медійного законодавства – і за зміцнення інформаційної безпеки.

-Б.Б: Тобто, ви хочете сказати, що без нового закону про медіа ви нічого не можете вдіяти з ватною пропагандою на телебаченні?

-О.Г: Ми робимо все від нас залежне й здаватися – не наш шлях. Хоча на даний момент Національна рада єдина, здається, опинилася в ситуації, коли нам “антиковідним” законом заблоковано фактично діяльність і можливості на щось узагалі реагувати. Якщо ви уважно почитаєте закон, то там написано, що будь-яке питання, яке виноситься на засідання, може розглядатися лише за умови присутності представників тих компаній, чиє питання виноситься. Навіть найдрібніше технічне.Але під час коронавірусу ліцензіат, наприклад, каже: а я не хочу, щоб ви розглядали моє питання, я знаю, що ви його можете голосувати лише за моєї присутності – а я не прийду! От у нас таке було, наприклад, з каналом “КРТ”, ліцензії якого не продовжені за численні порушення українського законодавства, зокрема за антиукраїнську риторику, мову ворожнечі. І зараз вони оскаржують наше рішення, пишуть заяви до Комітету свободи слова, європейцям ітд. Також через коронавірус ускладнено проведення перевірок. Планові перевірки заборонено. Позапланові поставлені в глухий кут. До речі, навіть у “доковідні” часи чимало каналів, зокрема 112-й, Прямий, всіляко ухилялися від розгляду питань – відмовлялися отримувати запрошення на засідання, не брали пошту, несподівано “хворіли” чи “були у відрядженні” відповідальні особи… І це роками тривало. Зараз уже близько двох десятків позапланових перевірок призначено за останні місяці. По факту, ми їх не могли провести… Тому коли в ефірі щось стається, в ту ж секунду: “Дивіться, що робиться – а ця зРада сидить і зраду робить!” Людям нав’язали уявлення, що в Нацраді – рубильник, і вона – хрясь, і закрила канал, щойно забаглося! Порушникам закону важливо переключити увагу з себе на інший об’єкт. Таким об’єктом визначено Нацраду. Фактично незалежність Нацради перебуває під постійним політичним тиском.

– М.Д.: Вам зараз закидають історію з постійними переслідуванням “Прямого” та те, що ви забрали ліцензію у “Прямий-ФМ”.

-О.Г: Це нагадує старий анекдот про невловимого Джо, якого ніхто не ловить, тому він невловимий…“Прямий-ФМ” має ліцензію на поширення в Києві, Борисполі, Броварах, Бучі, Василькові, Ірпені, Обухові, Бориспільському, Бородянському, Броварському, Висильківському, Вишгородському, Києво-Святошинському, Макарівському, Обухівському районах. Інша річ – чи хто їх там слухає?

-М.Д.: Забрали частину частот.

-О.Г: Відмовили в переоформленні ліцензій в трьох місцях – “Прямий ФМ” порушив вимоги закону щодо запуску мовлення – так і не розпочав його впродовж року, а за законом це завжди тягне за собою відмову. Так ми завжди реагували на подібні речі. Ті, хто здійняв галас навколо цього питання, напевне, навряд чи скажуть, чи чули вони взагалі про таке радіо – адже Телекомпанія “Прямий” так і не вкладала грошей у розвиток свого радіо, там немає ні студій, ні радіоведучих – це просто компіляція телеефірів з невеликими вкрапленнями… Вони й не заявляли своєчасно про якісь труднощі з запуском ( раптом би вони в них були), знаючи, що перебувають під особливим покровительством тих членів Нацради, що працювали тоді фактично на власника цього мовника. На жаль, була така ситуація в регуляторі…І маю вам сказати, що ми на прохання керівництва “Прямого” шукали способів залагодити ситуацію – до нас приходили директори, домовлялися, що надішлють звернення, які дали би нам можливість відтермінувати розгляд питання, попрацювати над цим…Однак, пішовши, вони згодом написали свої вибачення: мовляв, представники власника не схотіли нічого залагоджувати – обрали не розвиток радіо, а політичну конфронтацію…От і далі вже пішло те, про що ми вже говорили – “вдаючи жертву”…

-М.: Так от, говорять, що це утиски опозиційного радіо на замовлення ОП руками його ставлеників. І головний аргумент за, що ви свого часу робили кар’єру на “1+1” – телеканалі Коломойського. Тому, мовляв, ви пов’язані зі “Слугами Народу”. Та й більшість голосів у Нацраді мають представники, яких призначили від “СН”.

-О.Г: Смішно й коментувати. Про замовлення ОП – навіть не знаю, чи в ОП знають про наше рішення. “Аргументи” – це плітки в тому ж стилі, який ми вже з вами обговорили: “чим більша дурниця”…Не знаю навіть, чи варто обговорювати… Мою довгу за все життя кар’єру добре знають люди – вона таки довга, і значна чистина її, всі знають – це Плюси часів Олександра Роднянського, звідки я звільнилася задовго до зміни власника. Ясно, що мене знають в будь-якій місцевості, де дивилися “Без табу”, куди не приїжджаю – і досі кажуть: о, “1+1, “Без табу” приїхало!” Я ніби закарбована в біографії “1+1”. І мені дуже важливо знати, що людям була настільки потрібна й пам”ятна моя й моєї команди праця, що вони досі люблять та згадують програми, і нині часто розпитують, як там далі було з історіями героїв. Ніби “Без табу” ще й досі десь собі живе…

Як це стосується “утисків опозиційного радіо” – я тут навіть не втямлю.

-М.Д.: Говорять про всіх новопризначених от членів, ви розумієте?

– О.Г: Зі мною в Нацраді зараз працюють двоє моїх колег із тодішньої епохи – Юрій Зіневич і Олена Ніцко .

Біографія наша потім була заповнена ще багатьма професійними змінами й подіями. В інформаційній сфері досвідчені фахівці – на вагу золота, нових мало “наробили”. Чи варто далі обговорювати ті примітивні перекручення? Чи не жаль часу?

Скажу лише, що жалюгідними видаються ці “геніальні меседжі” з вулиці Лаврської ( штаб “ЄС”, -прим. ред), які “напрацьовують” зокрема, кажуть, двоє наших колишніх членів, котрих звільнив Указом президент Зеленський. Вони просто перейшли на легальну працю на свою політичну силу, на яку працювали, коли були членами Нацради – і чиї вказівки виконували. От і скажіть – це заангажованість чи мені здається? І чи це варто того, щоби витрачати на час на обговорення – коли є насправді важливі цілі в захисті інформаційної безпеки держави?

-М.Д.: Ну, вас теж звинувачують у заангажованості. Ви ж розумієте, в чому тут проблема.

-О.Г: Не розумію. Я не працюю в політичних штабах, я обстоюю незалежність регулятора від партійних впливів. І голослівність звинувачень очевидна: жодного конкретного факту.

-Б.Б..: На “Прямий” вас ніколи не запрошували?

-О.Г: Ніколи. Хоча ні, десь ще на самому початку існування цього каналу, один раз була, по-моєму, у Матвєя Ганапольського. Я мала ті часи з Семеновим (засновник і генпродюсер “Прямого”, який до цього створював канали 112 і NewsOne, а з “Прямого” пішов працювати на медведчуківський ZIK .– ред.) дискусії якраз із теми стандартів професії, він тоді щойно запустив цей канал, говорив про те, що це буде єдиний найчесніший у світі мовник. ( далі він те саме говорив про ZIK, про інші. В нього така приказка просто) Пізніше канал “Прямий” постійно в нас бував на наших засіданнях. Вони записували монологи тільки в тих колег, які зараз пішли і працюють в політичній силі, якій цей канал належить фактично.

Стандарти професії там скасували. Це – інформаційне кіллерство.

-М.Д.: Тобто, вам ніколи не дзвонив ніхто ні при тій, ні при цій владі? З парламенту, з ОП?

– О.Г: До мене в цьому кріслі сидів Юрій Артеменко (очільник Нацради в часи Порошенка,– ред.). От йому дзвонили. У нього навіть автовідповідач на телефоні був такий “Не можу зараз говорити – я в президента”. Пишався він цим. Хоча я не впевнена, що президент Порошенко так часто з ним зустрічався – думаю, це його компрометувало. Що я можу зараз сказати – от бачте, в мене стоять урядові телефони, якими я не користуюся, чесно, не можу знати, який з ким зв’язує. Вони в мене не дзвонили жодного разу за рік, скільки я тут. І я дуже рада цьому. Проте – за незалежність регулятора доведеться боротися ще дуже й дуже довго.

“ВОНИ НАВЧИЛИСЯ ВІДГАВКУВАТИСЯ”

-Б.Б.: Десь приблизно рік тому чинний президент виходив із заявою в інтерв’ю “1+1”, що треба розібратися з джерелами фінансування каналів Медведчука. Мовляв, ми знаємо, звідки вони фінансуються, і це для них закінчиться дуже погано. От мені просто цікаво, чи були якісь звернення реальні від цієї людини до вас?

– О.Г: Розібратися з фінансуванням?

-Б.Б.: Так. Про те, що він говорив.

– О.Г: А річ у тім, що це не до нас. Президент не міг би звернутися з цим до Національної ради, бо це не компетенція регулятора. Законом про прозорість власності ми вповноважені лише встановлювати, кому він належить. Та й то – згідно з документами. Коли впрешся в офшори – далі закон нам нічого не дозволив…

-Б.Б.: А звернення до прокуратури, до СБУ, до податкової?

–О.Г: В тому то й річ, що це – до них. Ми можемо до них просто звернутися. Все. Далі наші повноваження закінчуються. Далі вони скажуть: “Ми працюємо над цим”. Може, і дійсно працюють. Але нам вони вже нічого не зобов’язані повідомляти.

-Б.Б.: Тобто у вас взагалі ніяких повноважень нема, ви нічого не можете зробити?

– О.Г: На даний момент, фактично, нічого з того, про що ви питаєте. Особливо – в умовах коронавірусу.

-Б.Б.: А ви можете з поліцією прийти, наприклад, на канал, куди вас не пускають?

– О.Г: В жодному разі.

-Б.Б.: А якщо подати до суду, наприклад, за те, що вони не пускають?

– О.Г: Якщо є відмова прийняти через ковід – суд імовірно може бути на їхній стороні. Повторюю, в тому, щоб був сильний регулятор, сьогодні на ринку не зацікавлений ніхто. Передусім не зацікавлені політики – бо медіа їхні сьогодні є просто інструментом політичної боротьби. Телеіндустрія теж не зацікавлена, тому що це все ж таки справді буде вимагати від них дотримання правил. Адже саморегуляція не працює. Ми скільки разів збиралися, щоб спробувати прописати правила, які є в законах багатьох європейських країн – про боротьбу з мовою ворожнечі, фейками, пропагандою. Але мовники цього особливо не хочуть. Власники зараз ніби спустили їх з ланцюга – так і з’являється той ролик, з якого наша розмова почалась (провокаційний ролик телеканалу “НАШ” Євгена Мураєва, де ставиться під сумнів голосування за Незалежність країни в 1991 році, – ред.)

-Б.Б.: Це жах.

–О.Г: До речі, ми оголосили щодо нього перевірку. Але, я впевнена, що вони будуть доводити відсутність у ньому порушень. Юридично вони навчилися “відгавкуватися”. Піди доведи, що це ворожий меседж! Він же прямо не каже “долой”, чи там “вперед, нападайте на Україну”, чи “Путин, введи войска”? Нагадаю – по “Інтеру”, концерту 3-річної давнини, який у суспільстві тоді викликав обурення через участь в них осіб, з якими пов”язують заперечення української незалежності, – ми досі в судах.

-Б.Б.: І що робити? Заспокоїтись на формулі “тупо нема повноважень”?

-О.Г: Ні. Не заспокоїтися. Протидіяти цьому. Доводити. Боротися за ухвалення Закону про медіа! Національній раді він зокрема розширює зону регуляції. Ми ж з вами розуміємо, що радіо і телебачення – це зараз не всі медіа, так? Телерадіо – це вже навіть слабка ланка. Зараз найпотужніший гравець – онлайн. І з 20 європейських країн 11 регулює онлайн-середовище. Для нашого ринку це ледь не проблема номер один – не допустити закон в онлайн, не допустити регулювання ! Адже в олайн сьогодні передова інформаційного знищення держави. В своєму онлайні канали й радіостанції запускають фейки, образи, пропагандистські меседжі – те, що в ефірі підлягало б санкціям…

-М.Д.: Але ж говорять про те, що ви будете блогерів утискать.

– О.Г: Та звідки про це взяли… Покажіть мені, де це написано? Де? Там чітко виписані як вимоги до онлайн видань, так і запобіжники проти зловживань правом регулювання. Там прописаний орган співрегулювання, що стояв би на боці інтересів індустрії та не допускав би зловживань. Там прописані правила рівних вимог до всіх без винятку медіа. Бо сьогодні для  радіо та телебачення є вимоги – а для онлайн медіа – жодних.

Свого часу всі так дружно навалилися на пропоновану ідею Закону про дезінформацію – сьогодні його відсутність дуже дається взнаки…

-Б.Б.: Уявімо собі, от ваші експерти приходять на канал і бачать якісь фінансові порушення…

– О.Г: Це взагалі не до нас питання. Ми можемо проводити дії тільки в межах тої перевірки, яка визначена в законі та відповідно – в рішенні. Якщо написано: перевірити порушення відповідно до такої-то статті частини такої-то закону про телебачення і радіомовлення, ми тільки цим і керуємося. Мовник має повідомляти, якщо хтось із наших перевіряючих, не дай Бог, щось більше собі дозволить.

-Б.Б.: Я хочу просто логіку дій зрозуміти. От приходить ваша перевірка на телеканал “НАШ”. Значить, відповідно ви маєте затребувати фінансові документи по тій частині ефіру, яка підлягає перевірці, так?

– О.Г: Не фінансові, ні. Тільки ті, які стосуються того порушення, які ми зафіксували. Кожен мовник має право надати свої аргументи, сперечатися. Нам ще потрібна експертиза, з якою, до речі, дуже великі проблеми. Щоб довести, що в цьому чи в іншому ролику, наприклад, є ворожий заклик чи агресія, чи ще щось – це надзвичайно важке завдання. Судді не звикли оперувати цими визначеннями. З державною експертизою – біда. Через якість її ми, як, наприклад, із СТБ, з проблеми насильства над дітьми та використання дітей у ефірах, ми йдосі судимося – вони так і не сплатили державі штраф…

-М.Д.: Ви ж розумієте, що цього закону, скоріш за все, не буде?

– О.Г: Я розумію, що це буде надзвичайно важко. Але рано чи пізно він буде. Або ми – не Україна.

-М.Д.: То як припинити цю практику, коли відверті пропагандисти роблять ролики-сюжети за допомогою юристів настільки грамотно, що й не підкопаєшся? Як вимкнути Шарія, який розказує, що Україна – це країна 404, нам не потрібна незалежність? А потім ще виходить, умовно, Діана Панченко і говорить, що і війни в нас як такої немає.

– О.Г: І якщо навіть поставити вимогу до каналу про відповідальність, то вони скажуть: а це був прямий ефір. Ми не винуваті.

– М.Д.: І шо, що прямий?

-О.Г: “А в прямом эфире мы не отвечаем за слова гостей”. А я стверджую, що мають відповідати. Я й сама працювала в прямому ефірі і знаю, що моє завдання – реагувати в ефірі на ці речі. І якщо я не реагую, то вибачайте – це порушення. А канал буде відповідати за це, якщо я, його ведуча, не змогла.

-М.Д. Зараз вони кажуть, що не несуть відповідальності.

-О.Г: Ще люблять казати, що в ефірі з ворожим контентом був депутат, – а він, за законом про депутата, може говорити все, що завгодно. А я й тут не згодна. Тому що за те, що відбувається в ефірі, відповідає канал, а не гості. Тим більше, якщо канал завідомо підбирає таких гостей, про яких заздалегідь зрозуміло, що вони будуть казати.

-М.Д.: Так ви для себе продумували як можна обходити от ці проблеми? Закон про медіа, що ще?

– О.Г: Буду це повторювати знову й знову. Має бути закон, який дає можливість давати відсіч пропаганді, фейкам, карати за них, робити їхнє поширення неможливим. Той законопроект, що пропонується – прописаний добре. У робочій групі, яка працювала над ним, брала участь індустрія, громадські організації, Рада Європи. Боротьба за кожен рядок страшна стояла. Аж пір’я літало в нас тут. І в результаті знайшли баланс. Історія ж стосунків індустрії й регулятора – справді непроста, але всім “специфічним” стосункам треба колись класти край. І почати це треба сьогодні. Ще не так давно всі так дружно навалилися на пропоновану ідею Закону про дезінформацію – сьогодні його відсутність дуже дається взнаки…

-М.Д.: До речі, канали медведчука так роблять – з ютуба ніби видаляють, а потім заливають наново якийсь треш. А за фейки ви не можете їх притягати? За завідомо брехню в ефірі, коли “Українські сенсації” на плюсах, наприклад, видають в ефір російську брехню про те, що в Україні діють якісь секретні американські лабораторії.

О.Г: Говорили про ці “лабораторії” й з ними, а також із іншими каналами, хто це поширював. Вимагали об’єктивного інформування. Завідому брехню, як ви кажете, треба довго доводити – це в площині етики редакційної. Був один-єдиний раз, коли ми чи не з рік працювали над цим, і змогли довести, що це фейк, бо таки вдалося довести, що там, звідки вівся репортаж, не було тих осіб, про виступи яких ішлося в репортажі. Доведення цього зайняло купу часу. З фейками взагалі дуже важко боротися, тим більше, немає чіткого їх визначення. Як і пропаганди в цілому. Чим і користуються канали-кіллери. Ми зараз підписали меморандум зі “СтопФейк” для того, щоб їхню експертизу мати. Але тут має бути копітка й дуже ретельна робота над протистоянням пропаганді в цифрову епоху.

СРАКА, ЕКСПЕРТИ НА ХОДУ, ЖУРНАЛІСТИ В СПОРТИВНИХ ШТАНЯХ

-М.Д.: Ви працювали на плюсах у часи, коли канал робив Роднянський, це був еталон телебачення. А зараз от розгул телебачення імені Олексія Семенова, якого ви згадували і з яким ви мали розмову про журналістські стандарти.

– О.Г: Він казав десь, що їх не існує, забудьте про це, – “это прошлый век”.

-М.Д.: Ви могли б уявити, що ваша програма виходить на котромусь із телеканалів, які робив Олексій Семенов?

-О.Г: Та нізащо! Ні. Нізащо не можу уявити собі такого. По-перше, це й не телебачення, це й не журналістика – це таке собі щось на зразок здичавілого шапіто. Повністю нівельована професія. Ведучим відтепер не треба вчитися, не треба тренінги, освіта – це не важливо. Яскравий вечірній одяг, червона помада, дорога студія – все. Замість професійних ведучих в ефір було випустили депутатів, пам’ятаєте? Чинних і – з попередніх скликань…Депутату ж можна все. Той же Червоненко міг вийти в ефір і заспівати, після чого просто піти з кадру. і тільки хтось, хто знає що в нього в голові, міг зрозуміти, до чого він це заспівав. Їм часом невідомо було навіть, де стоїть камера, в яку вони говорять – просто сиди й виголошуй свої “мислі”. Семенов придумав,як абсолютно знівелювати таку річ, як експертна думка. Створив цілу когорту фейкових спеціалістів із усіх питань – відтепер в кадрі сидять невідомі й незрозумілі хлопці-дівчата. Хто ці люди? Він каже: “а где набрать в стране экспертов? Мы их растим на ходу!” Колега, а ви на кроликах не пробували?( Упс, на кроликах теж не можна!). В країни немає знаючих людей? Тепер у глядача фальшиві орієнтири, і немає довіри ні до кого. А експертна думка – це просто декорація.

У такий спосіб згаданий Вами російський продюсер запускав та перезапускав 112 канал, Ньюзван, Прямий, ZIK…Все – однаково й однаково за величезні гроші на полі чудес…

-Б.Б.: Давно хотів спитати про вашу перевірку для того-таки “Прямого” через слово “срака” в ефірі. Мені ось тепер на “Суспільному” не можна цього говорити, бо, мовляв, Нацрада покарає.

-О.Г: По-перше – перевірки не було. Був треш з боку каналу – на ту ж тему: закривають патріотичний канал! Про сраку і жопу – це взагалі був такий уже звичний для наших медій фарс. І прикро, що до нього долучилися й поважані мною раніше, культурні люди. Хтось на повному серйозі почав доводити, що слово “срака” – літературне. Першим почав “професійний” ресурс ” Детектор медіа.” Це був простий хайп. З політичним присмаком. Дешевий. Ми ж не про літературу, правда ж? Ми говорили про неприпустимість хамства в інформаційному ефірі, про культуру спілкування журналіста в кадрі. Коли ведучий говорить гостеві студії ( неважливо – хто цей гість) : “Йди ти в сраку, я журналіст і я тобі сам скажу, що тобі казати ” – це трохи неправильно, нікому не здається?. Ми говоримо про стилістику поводження в кадрі, про рівень журналістики, про мову ворожнечі, про неприпустимість образливого ставлення до учасників ефірів, про те, як аудиторію це ображає, про те, як ми падаємо цивілізаційно в такому мовленні. І якщо за “сракою” побачили “переслідування патріотів – вибачте, щось із нами не так… Або – якась дешева все ж ця політтехнологія, правда ж? В цей самий час нацрадою були призначені перевірки іншим каналам за антиукраїнську риторику. Але всі смакували “переслідування патріотів за сраку”…

-М.Д.: Ваша оцінка: куди рухається українське телебачення? Тому що те, що бачу я – це абсолютна поляризація. Телебачення стало віп-преслужбою політичних сил. Для мене “Прямий” і “НьюзВан” – однояйцеві близнюки. Які просто працюють для своїх господарів у своїх нішах.

– О.Г: Це справді одне й те саме. Часом не визначиш – хто брудніший у засобах і методах. Зараз у нас така журналістика переважно – політичний ескорт для олігархів, для політиків. І ми маємо велику біду із професією. І ми маємо війну…

-Б.Б.: Гірше, ніж зараз, я чесно кажучи, не пам’ятаю взагалі ситуації.

– О.Г: У мій час, коли я працювала в практичній журналістиці, пам’ятаю, що для нас було дуже важливо мати моральний закон, саморегуляцію, ми самі собі ставили вимогу – “не нашкодь!”. Зараз доводиться з каналами підписувати меморандуми про те, як висвітлювати жорстокість, насильство, самогубства. Які ними потім не виконуються. ( втім , справедливості ради скажу – деякі, мовники усе ж якісь деталі з меморандумів взяли до уваги, інколи згадують про них). А у нас це було від початку нормою. Запрошуючи когось на програму, ми наперед проговорювали все до дрібниць! Ми дбали про героїв своїх ,захищали їх, оберігали …Люди любили нас і вірили нам – тому були готові на безмежну відкритість, і ми знали свою відповідальність за них, за їхню довіру… Ми думали, як зробити так, щоби не образити нікого, як чутливу тему так подати, щоб вона не викликала остракізму щодо цього конкретного героя, як проговорити складне – щоби воно було безпечним для аудиторії.… У нас були правила.

-М.Д.: Ну зараз ніяких правил нема.

– О.Г: А вони в цифрову епоху взагалі розмиваються. Вже за нас все вирішує все алгоритм і штучний інтелект. Я була не на одній конференції щодо цієї проблеми, яка зараз з новою силою ставить питання перед усіма нагальної необхідності, передусім, етичного виміру. Бо без етики ми загинемо.. На жаль, досі не вдавалося переконати відповідні державні органи перебудуватися, чую: та ну ладно, це космос, це не для нас. Тобто, ми досі не готові виходити з печери.

-М.Д.: А ви можете порівняти ситуацію початку 2010-х років, коли на території України масовано заходили інформаційні клуби під керуванням Дмітрія Кісельова, от цих всіх російських провідників “руского міра”? 

-О.Г.: Я працювала в той час у Раді Європи, в парламентській Асамблеї була членом української делегації, і я тоді бачила, як це все відбувається. Там, наприклад, був такий персонаж, як Сергій Марков, яструб кремлівський. І він ще тоді вже не перший рік дуже активно працював у нас в Криму. Ми з ним протистояли одне з одним в Страсбургу по темі Голодомору, по всіх українських темах. А в перервах він із милою посмішкою казав: “Я вас приглашаю в Крым, у нас там униерситет молодежный, там мы лекции ребятам читаем, готовим поросль”. І я тоді вже знала, яка там робота проводиться. Говорила про це…Але нікому було на це реагувати…Росіяни займалися підривною роботою системно дуже багато років, вони готували війну. А ми сиділи собі, їли вареники і думали, що ми браття. Працюючи в парламенті, я навчалася в Дипломатичній академії – і писала магістерську роботу якраз на тему ролі медіа в веденні воєн. І пригадую, як на захисті говорила про російську інформаційну атаку на Україну. Тоді дехто з викладачів скептично в мене питав: ви серйозно про це говорите?

-Б.Б.: А 2014-15 рік нічого не змінив, ви вважаєте, у всій цій історії?

– О.Г: Я все одно вважаю, що ми змінилися – і я маю надію на те, що попри це все, ми виграємо. Нас намагаються лобами зіткнути. Наші колишні “друзі” з півночі поставили на це цілу пропагандистську науку й армію. Наші внутрішні політсили цьому дуже допомагають. Нам, на жаль, бракує серйозних знань, серйозного аналізу, нами керують емоції, емоціями маніпулюють політики, а ми й далі, грішні, сотворяємо з політиків – кумирів…Та в країні багато сильних, чудових, нормальних людей. на яких є велика надія. Нормальні люди серед журналістів теж іще є – ті люди, яким це все не байдуже. От ми ж з вами про це говоримо – тож не все втрачено.

-М.Д.: З табору умовного Петра Олексійовича Порошенка люблять говорити, що от 5 років все було ідеально. Скажіть, будь ласка, хто заважав такий закон про медіа прийняти попередні 5 років? А хто у 2018 році заважав після відповідного звернення Верховної рРади закрити 112 і НьюзВан?

-О.Г: Ну, як завжди – заважала політична доцільність. Щодо закриття каналів – то було фіктивне рішення парламенту. Вони прекрасно знали, що це неможливо виконати в принципі. Ви ж розумієте, хто тоді контролював парламент? Ті самі й заважали…

-Б.Б.: А хіба РНБО не могло прийняти рішення про заборону, використовуючи це звернення парламенту?

– О.Г:Ні. В них нема таких повноважень. Це був фіктивний передвиборчий фінт. Підозрюю – домовлений з іншою сторону цього цирку, тобто, власником цих каналів. В чому проблема політичної сили, яка використовує такі брудні методи? В тому, що вона лицемірить, вона бере на озброєння чутливі речі й ними прикриває свої реальні дії. Я це можу казати просто з досвіду свого.

Коли це рішення було по 112 і “Ньюзвану” в 2018-му, ми говорили, що це все фікція – та хто це слухав…

-Б.Б.: Ну слухайте, парламент же вищий законодавчий орган країни. Невже ніяк не можна було дати хід цьому рішенню?

– О.Г: Ні. Вони знали, що це неможливо. Тому це рішення й було так “сміливо” проведене через парламент. Бо знали, що юридично воно нікчемне. І жоден орган в країні його не може виконати.

-Б.Б.: Чи співпрацюють якось між собою ваш орган з великими соцмережами? От є у нас пані Крук, яка типу є уповноваженою по Україні у Фейсбуці. І в нас був період, коли постійно українських блогерів блокували за словосполучення “війна на Донбасі”, “російські терористи”. За слова “москаль”, “кацап” блокують і зараз. Чи є у вас спілкування?

-О.Г: Ні, у них своє бачення свободи слова. Ми пробуємо з якихось питань спілкуватися. – були такі зустрічі з представниками фейсбуку. Але в цих мереж є своя складна політика, і з ними в цьому питанні дуже тяжко порозумітися.

-Б.Б.: Навіть якщо Шарій, наприклад, сидить і говорить: це Україна збила Боїнг.

– О.Г: А вам скажуть: а суд виніс вирок, що ні? Він досі триває. А це – оціночне судження того чи іншого блогера…Цим і користуються. Хоча з іншого боку,якщо суд не довів досі нічого, то й говорити такого теж не можна… Словом, свободу можна трактувати, як завгодно, дуже довго… І треба мати велике терпіння, щоби доводити істину…

-Б.Б.: З Мінюстом ви теж не можете ніяк співпрацювати з точки зору відбору права називатися ЗМІ?

-О.Г: Це не наша компетенція – визначати ЗМІ. От якраз, наприклад, у новому законі для тих медіа, що добровільно зареєструвалися – були би переваги, які давали би їм захист. Але зараз це нікого не цікавить, позаяк вибори, і на виборах буде тисяча різних маленьких газетьонок та каналів, невідомих “журналістів в спортивних штанах”. І це в інтересах тих, хто хоче на цих виборах в”їхати у владу.

Одне я вам скажу – ще ніколи так гостро не стояло питання про необхідність мобілізації в українську армію на інформаційний фронт , як зараз, на сьомому році війни з Росією.

 Марина Данилюк-Ярмолаєва, Богдан Буткевич

Джерело Цензор.НЕТ