Ліцензування, медіаконцентрація, прозорість медіавласності – європейський досвід та український контекст - Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення

Ліцензування, медіаконцентрація, прозорість медіавласності – європейський досвід та український контекст

28 липня відбувся четвертий і останній із серії вебінарів Ради Європи «Кращі практики регулювання у сфері медіа: стандарти Ради Європи та Директива ЄС про аудіовізуальні медіапослуги», організованих з метою зміцнення незалежного медійного регулятора. Цього разу експерт Ради Європи Джоан Барата Мір поділився з представниками Національної ради в областях і працівниками апарату регуляторного органу досвідом у сфері медіаконцентрації, прозорості медіавласності та фінансування медіа, а також ліцензування та реєстрації медіа.

Джоан Барата Мір – викладач, дослідник, аналітик, визнаний досвідченим міжнародним експертом у сфері свободи вираження і регулювання у сфері медіа.

Першочергово доповідач наголосив, що ліцензування – це найважливіші повноваження, що має орган регулювання аудіовізуальними медіапослугами. Адже коли ми говоримо про ліцензування, регулятор ухвалює рішення, які формуватимуть медіаринок, умови роботи на ньому, а також матимуть потужний вплив на медіаплюралізм і виконання права на свободу слова. Тому, на його думку, вкрай важливо, аби ці повноваження виконувались автономно незалежним органом, без будь-якого втручання уряду. 

У своїй презентації експерт Ради Європи розглянув кращі практики надання дозвільних документів, практики ліцензування і реєстрації медіаорганізацій, а також окреслив ключові моменти, які варто брати до уваги регулятору у процесі ліцензування.

Зокрема, Джоан Барата Мір розповів про особливості ліцензування різних видів медіапослуг. Приміром, для суспільного медіа не потрібні ліцензії чи дозволи, оскільки вони засновуються відповідно до закону, в якому вже визначені їхні мета, послуги, які мають надаватися і т.д. Тобто у цьому випадку не проводиться тендер і немає процесу відбору. Ба більше, законом передбачено, що держава зобов’язана створити окремий резерв частот для надання суспільних медіапослуг. Стосовно комерційних медіа – їх ліцензування здійснюється на конкурсній підставі, а регулятор зі свого боку повинен забезпечити, аби конкурсний відбір базувався на конкуренції.  Медіа громад мають свої особливості і, зокрема, не можуть конкурувати з комерційними телерадіокомпаніями і претендувати з ними на одні й ті самі частоти. Як у випадку із суспільним медіа, держава також має резервувати для них спеціальні частоти, які видаватимуться відповідно до інших критеріїв, ніж ліцензії, що видаються комерційним мовникам. Тож з огляду на особливості кожного з видів медіапослуг регулятору необхідно планувати різні частоти та для кожного розробити свою процедуру ліцензування. 

Щодо решти медіа, які не використовують спектра частот, а, приміром, здійснюють радіомовлення в інтернеті, їм для запуску роботи достатньо лише сповістити про це медіарегулятор.  Також у контексті стандартів Ради Європи експерт зауважив, що коли йдеться про пресу, зокрема друковану, то жодного дозволу чи ліцензії не вимагається, оскільки це вже розцінювалося б як втручання державних органів.

У підсумку Джоан Барата Міра поділився, що досить часто чує, як кажуть, ніби тепер, коли мова йде про цифрові частоти, цих частот буде вже значно більше. Однак він зауважив, що, як і ефірних частот, їхня кількість обмежена і однаково не всі зможуть отримати до них доступ, тож у майбутньому потреба в ліцензуванні не зникне.

Окрім головного призначення, ліцензування також є одним із механізмів, який підтримує існування медіаплюралізму. Відповідно до останнього визначення, яке цьому поняттю дала Рада Європи, медіаплюралізм – це наявність, легкість пошуку і доступність якомога ширшого розмаїття медіаконтенту, а також повне представлення суспільного різноманіття медіа. Як пояснив експерт, водночас ці три критерії є базовими і основними принципами, за умови яких політика і втручання держави можуть підтримати медіаплюралізм. Водночас, він підкреслив, що шляхи державної підтримки можуть бути різними і не лише через встановлення обмежень. Зокрема, серед чинників, що сприятимуть медіаплюралізму, він назвав  –  створення в країні сприятливих умов для роботи і розвитку суспільного мовника, медіа громад та регіональних медіа, виділення державних коштів на фінансування незалежних медіа, розробка пакету універсальної медіапослуги з урахуванням захисту плюралізму тощо. 

Рада Європи також закликає регуляторів забезпечувати регулярний і незалежний моніторинг та оцінювання стану медіаплюралізму у своїй країні. Для прикладу, Джоан Барата Мір розповів про особистий досвід написання звіту щодо стану плюралізму, коли він обіймав посаду генерального секретаря в регуляторі Каталонії. Тоді їм вдалося створити розгорнуту «фотографію» ситуації на національному медіаринку, яка в результаті допомогла краще зрозуміти, як працювати далі. Тому він переконаний, що регулятор повинен не лише втручатися, але й мати усі необхідні інструменти для оцінювання ситуації. І, на його думку, дуже важливо, аби громадськість також знала, як розвивається ситуація із плюралізмом, і потім мала розуміння, чому державою вживаються певні заходи.

Також він розповів і про парадоксальні, і складні ситуації, коли медіаконцтренцію навпаки треба захищати, щоб зберегти медіаплюралізм. Адже часом, якщо регулятор не дозволить певної концентрації медіа, то деякі медіа можуть зовсім зникнути, тому що у них не буде економічних можливостей, щоб вижити. Тож у деяких випадках, заради збереження і підтримки таких медіа, регулятор робить виняток. У зв’язку з цим на рівні Ради Європи чи Європейського Союзу є тільки загальні принципи, але вже реальні речі щодо плюралізму, втручання держави насправді можуть формулюватися тільки на національному рівні кожної країни з огляду на конкретну ситуацію.

Одним із правових інструментів встановлення і захисту медіаплюралізму є прозорість медіавласності –  і саме на цій темі експерт Ради Європи далі зупинився докладніше та представив свою наступну презентацію.

Положення щодо забезпечення прозорості медіавласності Джоан Барата Міра назвав фундаментальним елементом, що має бути гарантованим. Він внесений і у стандарти Ради Європи, і виписаний у Директиві Європейського Союзу, яка присвячена саме цьому питанню. Водночас це і стандарт, яким Україна має керуватися з огляду на угоди, які вона підписала з Європейським Союзом.

На думку Джоана Барата Міра, насамперед прозорість має демонструватися в роботі самого регулятора – в ухваленні його рішень, документах, на яких базуються ці рішення. Наступним експерт вважає забезпечення прозорості у відносинах регулятора із медіасектором.

Однією з передумов встановлення прозорості медіавласності  Джоан Барата Мір вважає необхідність оприлюднення ліцензій із зазначенням, кому їх було видано та, власне, на яких умовах ця ліцензія надавалася регулятором конкретному мовнику.

Також у законі має бути чітко виписано, яка інформація в контексті прозорості медіафінансування і медіавласності повинна оприлюднюватись. Нею можуть бути важливі суспільству теми або ті, що  відповідають його інтересам, однак це не можуть бути комерційні таємниці, розкриття яких шкодитиме медіа. Приміром, за рекомендаціями Ради Європи, розголошенню підлягають дані щодо кінцевих бенефіціарних власників, осіб, які володіють більше ніж 5% акцій компанії, та осіб, які ухвалюють редакційні рішення. Також до цього переліку входить інформація про наявність угод про співпрацю з іншими компаніями, рекламні угоди або угоди із державними організаціями.

Такі медіадані повинні бути відкритими для громадськості, а регулятор зобов’язаний забезпечити легкий і безкоштовний доступ до них, приміром, створивши на своєму сайті окремий розділ та постійно оновлюючи його актуальними даними. Крім того, така інформація має надаватися про всі засоби медіа без винятку. Адже, прозорість медіавласності, на його переконання, дуже важлива в медіасекторі не тільки з погляду захисту плюралізму і контролю за тим, аби не виникало неналежної концентрації власності, також вона відіграє вагому роль у допомозі громадянам краще розуміти, кого вони слухають, хто презентує їм цей контент і, власне, на підставі цього приймати для себе рішення – вірити цій інформації чи ні. Про це важливо завжди пам’ятати, оскільки прозорість медіавласності також пов’язана із захистом прав людини, передбачених статтею 10 Європейської Конвенції з прав людини, а саме: для того, щоб мати належний доступ до інформації і правильно розуміти інформацію, люди повинні знати звідки і від кого вона до них надходить.

Головним викликом сучасності у цьому питанні Джоан Барата Мір назвав прозорість інтернет-платформ. Зокрема, мова йде про модерування контенту. Скільки акаунтів вилучено, які угоди є з рекламодавцями, які алгоритми використовуються, які дані і ким збираються про користувачів платформи – нині це все і досі лишається недостатньо прозорим.

Загалом у рамках серії вебінарів Ради Європи «Кращі практики регулювання у сфері медіа: стандарти Ради Європи та Директива ЄС про аудіовізуальні медіапослуги» для представників Національної ради в областях та працівників апарату регуляторного органу було проведено 4 вебінари. За словами керівниці проєкту Офісу РЄ Галини Смірнової, теми для вебінарів підбиралися так, щоб були важливими та актуальними для України з огляду на законопроєкт «Про медіа», який нині розглядається.

 

Подати запит
на публічну інформацію
Детальніше