МедіаБізнес звернувся до медійних експертів оцінити серіальний сезон, який стартував на українських телеканалах. Які нові тенденції з’явились, чи змінюються теми і жанри, підходи і якість продукту. Журналіст, телеведуча та член Нацради Ольга Герасим’юк розповіла нам про своє бачення серіальних прем’єр, позитиви і негативи та “російський вектор”. “Я не претендую на професійний аналіз критика, тут – мої суб’єктивні оцінки споживача й спостерігача, що часом буває на знімальних майданчиках і в суспільстві – теж”, – одразу попереджає вона.

– Як Ви оцінюєте нові продукти телеканалів?
– Мої оцінки дуже різні – від «дуже погано» до «обнадійливо», і всі вони можуть застосовуватися до одного й того ж продукту в різних відношеннях.

На мій погляд, є дуже велика нагальна потреба в вирощенні власної нової кінокритики – такої, як є в тій же, за перепрошенням про згадку, Росії, де ця школа глибока, серйозна, інтелектуальна, хоч і теж дуже позначена (не тотально скрізь) замовленням ринку й ідеологією. Говорячи про світ – критичні школи, блоги в пресі, проекти в телебаченні на ці теми – це хороший, професійний аналіз. У нас же це переважно «відгуки», де превалюють промомотиви, заангажованість друзів, робота прес-служб. Звісно, що така інституція також може існувати й розвиватися лише там, де є кіно… Отже, це питання – на думки про майбутнє. На очікування, якого у нас теж завжди мало часу, бо нам завжди хочеться «вже».

– Отже, які найяскравіші тенденції Ви помітили?
– Одна – кількісна: за два роки за деякими оцінками помітен ріст виробництва вітчизняного продукту. Наприклад – з 16 в 2014 році до 35, які мають вийти в нинішньому. Також 63 наразі перебувають у виробництві. Напевне, це – до позитивів. В умовах неіснуючого власного ринку, в передумовах повністю зав’язаного на російському як виробництві, так і контенті, філософії, світогляді продюсерів… Хоча, в цьому місці, як я й попереджала, варто сказати, що не можна застосувати однозначно добру оцінку.

Перш за все дуже очевидним є те, що цей «вал», як можна також назвати зростання кількості, має не дуже привабливі характеристики у відношенні якості виробництва, мотивації і контенту.

Добре відомо, що деякі виробники, що дуже пропагують свою «патріотичність» (це теж неприваблива тенденція) – починають у дуже стислі терміни й за дуже мізерні гроші штампувати продукт, про вартість (негрошову) яких зовсім не переймаються. Так і говориться знімальний групі: ось пару місяців, ось пару копійок – або знімаєш, або ні. Що ясно говорить про створення простої «відмазки» – далі продукт дуже голосно проголошується першим чи “найпершішим” українським, а публіка, яка ошукана насправді, але якій так хочеться свого, – робить вигляд, що все це чудово, хай і дуже погано, але все ж «уже наше». І в цій грі немає нічого хорошого.

В той самий час ті ж самі люди транслюють ті ж самі російські продукти, в яких роблять незначні заміни кокард, погонів і пісень – тобто йдеться навіть не про намагання відбити вже витрачені гроші, тут вся очевидність того, що суть підходів не змінилася аж ніяк…

Ще одна тенденція – неіснуючий ринок уже намітив пунктирно кордони ринку, який тут будуть будувати – і в його межі, на його територію, не втрапив поки ніхто новий: ті ж самі й те саме – одною рукою виробляють спільний продукт з росіянами, на яких уже наркозалежність, другою – штампують «своє»… З усього, про що я свідчила цифрами напочатку, ніщо не запам’ятовується, бо це прохідне.
Деякі канали експлуатують на кількох знімальних майданчиках одночасно одного режисера. Він, бідака, як фізично не може переміщатися так швидко між локаціями й якось віддаватися творчому процесу, – так і сумнівні його універсальні креативні особливості, на які «запали» продюсери (тут чи економія, чи уявлення про «ім’я», яке вони сами ж собі й навіяли). Так само – одні й ті ж актори можуть грати одну й ту ж роль в цілком однакових за темою продуктах.

До тенденцій можу віднести й одне й те саме питання, яке ставлять у відповідь на хоч якусь критичну оцінку: а де вам взять акторів, сценаристів, режисерів, і взагалі – про що знімать? Я не буду звертатися до минулого й вказувати – хто цю ситуацію створив або хто з нею погодився й у неї непогано вжився… Справді, всі наші актори були досі ніхто – в кращому випадку грали в третій лінії в російських серіалах. Та й досі наші продакшни щодня знімають кіно на замовлення росіян, де основною вимогою є – принаймні два російські актори, й ясно, що контент має бути «общепонятный».

Справді, не напасешся Боклана чи Мазура на всі проекти. Справді, той самий чудовий Боклан може бути нечудовим (як у «Столітті Якова»), бо, по-перше, це – конвейер, по-друге – потрібна все ж режисерська думка… Справді, всі наші актори мають переважно театральну на нинішній час стилістику й практику, бо в кіно вони просто не допускалися. Справді, героїв уже середнього віку нікому грати. Справді, «КарпенкаКарого» нікого не вчить – бо не може, бо нікому…і далі, й далі, й далі…

Але. Моя відповідь може бути була така. Завдяки все ж тому (ось тут – уже завдяки), що цих акторів спішно перерахували, витягли із закапелків, внесли в базу й почали нещадно знімать – вони, як це буває, коли людина щодня біля камери й починає згадувати професію, – починають давати все кращі й кращі результати. Вже видно буває гру. Вже вони грають інколи по-своєму! І це дає надію.

– А що найбільше не сподобалось вже в цьому осінньому сезоні?
– Часом при наявності дуже малих грошей, але дуже великого бажання, деякі зовсім тупо зняті сцени можна зняти трохи ліпше за рахунок нюансів. Зрештою, як каже один мій кінодруг під час наших щоденних на цю тему дебатів, можна найняти когось, хто закріпить гіпсові скульптури в кадрі так, щоби вони не хиталися на вітрі й справді були схожі на мармурові. Чи не ставити одну й ту ж миску в на стіл у шинку – коли знімаєш сцену «двадцять років потому», і трохи насмітити в тому шинку, бо ще ніколи в шинках не пиячили так, що підлога, щойно помита Катьою за сто гривень в зміну, блищить, а костюми щойно попрасовані й вчора зшиті… Ці дрібниці говорять не про те, що глядач балуваний, а про виробника, бо дрібниці говорять взагалі про весь процес.

Тобто, я розумію про відсутність грошей, але й розумію, що всі ті самі, що учора, не здатні до нових точок зору й вимог, їм теж бракує знань, технологій, теорій та й практик.

З тенденцій також – нерозуміння власної реальності. Повна відсутність уявлення про «матеріал». Зав’язаність на російських стереотипах про стосунки, про ієрархію цінностей, історію… Треба негайно робити щось із рівнем продюсерів.

Як я вже зазначила, є небезпечна тенденція до «захоплення ринку» тими ж, хто не пустить нікого нового – як це вже звично робилося раніше. Боюся навіть згадувати, що на підтримку серіального виробництва зараз виділені більші гроші (в Законі про державну підтримку кінематографії, – ред), тож пророкую появу великої кількості «невідомих» новостворених продакшн-претендентів, що розпорошать їх.

– Розкажіть вашу оцінку змін у темах і жанрах. Чи відійшов серіальний ефір від «російського вектору» та чи можна говорити про появу справді українського продукту?
– Є позитивна річ – почали шукати тексти власних авторів (а їх є досить). Однак поки що їх пускали за вітром – у поспіху, з поганою режисурою, куцим сценарієм та голосним криком, що це «українське», і поки що все йшло прахом.

Теми поки переважно медичні, «атошні» й «історичні». З «медичними» все ж намітився прогрес – по-перше, думаю, на тому вже й буде покінчено, бо на всіх каналах одні й ті ж когось однаково лікували, любили й дуже схоже розлюблювали. Хоча треба й зауважити, що в деяких із них усе ж можна констатувати вироблення більш професійного підходу до зйомок, акуратність, більшу ретельність. Переважно всі – російськомовні, що не спостерігається в реальному житті в нашій країни, яка говорить точно не одною мовою. Це говорить лише про наміри продати туди, де це єдина мова… Ризикнув – і досить успішно, лише канал «Україна», з україномовним серіалом (“Черговий лікар”, – ред). І в цьому відношенні – та й у відношенні виконання роботи- маю засвідчити свою повагу.

Використання теми «ато» та переселенців, окупаційних проблем – я вже давно сказала: це низькопробно й з огляду на те, як знімається все – швидко, без знання матеріалу, просто в розрахунку на те, що це «червона ганчірка», дивитимуться, а вже що бачитимуть – яка різниця…

«Історичні» поки не зуміли зробити хоч якось цікаво (або я ще не бачила).

З’явилися деякі продукти із «сучасного життя», але це поки слабенькі нібито комедії. Сучасне життя села – переважно фарс із життя жлобів, сучасне життя міста – невивчене й невідоме авторам… А жаль – це міг би бути успішний продукт, як на мій смак.

– Отже, резюмуйте проблеми та недоліки нашого телесеріального світу.
– Недоліки – відсутність нового й нових, старі підходи, залежність від російського, відсутність власної школи, часто – бажання залишити все, як є – тому обдурити, сховатися за «копродукцією», ввести одну табличку українською мовою на стовпі й назвати це власним виробництвом, певний снобізм, бажання прикритися «дебільністю» аудиторії, яка нібито такого хоче, то, мовляв, «полюбіть її такою», старий продюсерський склад, що все ж намагається закріпити червоні «прапорці» на території ринку й законсервувати його таким, де свіжаку не пройти.

Все ще довго треба доводити, що це все вже було з нами: колись Роднянський з’явився на медіасхилі з божевільною ідеєю дати в ефір продукт виключно українською мовою, – і вся країна дуже швидко на це присіла. Не пам”ятаю, щоби він тоді щось казав про «дебілів», яких треба полюбить…

Позитиви – є тексти для кіно, вже оживають свої актори, публіка бажає якості й історій із свого життя й життя світу, конвейер виробництва дає набити руку знімальним групам, є хороші ідеї, є ясність, що назад дороги немає, на фестивалях з’являються ще несміливі, але нові голоси.

Мій позитивний висновок: якщо не дати можливостей сірості й реваншу, все буде добре, бо на те нема ради.

Джерело “Медіабізнес“