Ольга Герасим’юк та інші відомі медійники розповіли «Детектору медіа», за якими проектами сумують

За майже чверть століття, що минула з часів здобуття Україною незалежності, в історії її мас-медіа було чимало прикладів якісних проектів – теле- та радіопрограм, газет та журналів. «Детектор медіа» запитав відомих медійників про те, за якими з них вони сумують

Ольга Герасим’юк, телеведуча, перша заступниця голови Національної ради з питань телебачення та радіомовлення:

– Сумую за тижневиком «Республіка» 1992–1994 років. Його немає в мережі, бо ж і інтернету тоді не було. Тому, щоби розказати його яскраву, коротку й часом авантюрну історію – треба зняти кіно. Товстий тижневик – абсолютно новий за своєю суттю для нової незалежної України. Група молодих і блискучих журналістів з прославленої на той час «Кози» («Комсомольское знамя»), бажаючи робити все інакше, ніж це було досі в комсомольському, хоч що кажи, органі, створили своє видання. Оскільки на той час це було щось абсолютно неочікуване – вихід, нова команда, нові думки – то їх спершу вслід обізвали «отщєпєнцами», яких підбурило КДБ. Та це був млявий піар-хід старої газетної верхівки, і ніхто його не помітив.

Зате «Республіка» зажила одразу яскраво й весело. Хоча швидко згоріла – як метеорит: впавши кудись у болото безінтернетної історії. Але вірю: слід залишився в небі нашої журналістики, й люди, що там працювали – гордість і слава професії. Впізнавайте імена: Сергій Тихий, головний редактор, Ірина Погорєлова й я – співредактори, Зоя Приходько – «референт газети» (так називалася її посада, на нинішній момент вона була би виконавчим директором, продюсером, а Тихий досі каже на неї «фундамент»), Віктор Єленський, глибоко знаючий релігієзнавець, а нині й депутат, Слава Перевозченко – страшенно іронічне перо, Ігор Карпенко – знавець фінансів з псевдонімом «Ітого», Міша Шахман – інтуїтивний спеціаліст з усіх подій, Віка Кулакова – родоначальник усіх нинішних серіалів, але їм і не снилося те, на що була здатна вона, Марина Корольова – автор потім створеного шалено успішного проекту «Интересная газета», Юра Крот – автор статей про кіно й про жнива (сільське господарство було важливою темою, між іншим), Оля Вауліна, Вітя Стельмах, Оля Ансімова… Такої зіркової більд-редакції, як ми, не мав ніхто: Сергій Супинський (France Press), Єфрем Лукацький (Associated Press) – ми їх звали по-європейськи «Суп з Луком», Саша Глядєлов (незалежний, вічно бродячий по світу) і всі найкращі фотографи країни!

Це не всі – про всіх, як я кажу, треба знімати кіно. Бо це була історія становлення суперпрофесійної української газети в умовах диких 1990-х з усіма їхніми ознаками. Найголовніше – це була газета, в якій повністю відсутня цензура, до якої за всі попередні десятиліття виробилася звичка, й її інвестори абсолютно нічого не розуміли в медіа, й навіть не знали, як ними користуватися в своїх інтересах. Вони гендлювали золотом і унітазами, й одним своїм важливим місцем відчували, що газетна справа може бути їм дахом – та так і не зрозуміли за короткий свій бізнес, у який все ж спосіб. Тому вони справно вкладали гроші в «Республіку», приносили часом у редакцію «художнікам» вина, пишалися, що у них є така забавка, нічого не розуміли з того, що їм доповідав редактор, насміхалися над «інтєлігєнцією» – і давали нам повну волю. Поки не мусили втікати від якихось злобних своїх переслідувачів кудись у сибірську, кажуть, тайгу…

У редакції «Республіки», в старому домі на вулиці Пушкінський, розкошувала свобода, безмежна демократія – і талантам це був рай. Писалися блискучі тексти, приносилася найсвіжіша й найоб’єктивніша думка, там – не повірите! – всіма зневажений в совку і пост-совку розділ «Культур-мультур» ніколи не був останнім! Тижневик виходив у двох версіях: українською й російською. І над ними працюали чудові філологи й літредактори. Бо мова для команди була не способом передати звуки, а способом життя. Редакція жила на роботі цілодобово – бо було ясно, що це дуже тимчасовий рай. Далі було те, що сталося потім із журналістикою як професією, як текстом, як школою…Всі наші «Республіки» зараз зберігаються у кожного десь по шухлядах… Показати в інтернеті нічого – і щойно говорили з Сергієм Тихим, що це неподобство, і що ми це маємо виправити – хтось на цьому має навчитися…

Джерело “Детектор медіа

Подати запит
на публічну інформацію
Детальніше