Ольга Герасим’юк у коментарі «Телекритиці» про журналістську освіту

Хто винен у кризі журналістики: освіта чи медіаринок?

Ольга Герасим’юк, член Нацради з питань ТБ і радіомовлення

випуск 1981 року

Передусім, я не навчалася в Інституті журналістики, я вчилася на журфаку Київського держуніверситету ім. Шевченка – це два різні виші, якщо казати про час і про якість освіти. Коли я вчилася, був зовсім інший політичний лад, інша ситуація з журналістською освітою. Тоді журналістів готували лише в цьому університеті і ще в одному львівському виші. І, звісно, це була специфічна освіта – радянська. Все ця ідеологічне навантаження, співробітники КДБ на кафедрах…

Але принаймні все цю ідеологічне навантаження можна було просівати, відторгати за бажання, і я б сказала, що університет був свого роду центром вільнодумства і навіть центром своєрідного українства.

При цьому у виші була дуже висока професійна підготовка: хороший багаж гуманітарних знань, який мені слугує досі. Практичні навички, які ми здобували в лабораторіях. Паралельно заохочувалося стажування у реальних редакціях. Я, наприклад, ще на першому курсі стажувалася в популярній на той час газеті «Комсомольское знамя».

Те, що ми маємо зараз, – велика біда. Усі проблеми сучасної журналістики починаються з відсутності освіти. З ІЖ у мене було кілька контактів – мене запрошували провести майстер-клас раз чи двічі. І на цих майстер-класах я була приголомшена, зустрічаючи студентів випускних курсів, які начебто щойно прийшли вчитися.

Мені було їх шкода, вони не розуміли, про що взагалі йдеться, жодного разу не були в живій редакції, не пробували це все на смак. І перше запитання, яке вони ставлять: чи не могли б ви нам допомогти потрапити на роботу в якийсь ньюсрум? На випускному курсі!

Загалом, це було пару разів, потім я і сама пропонувала ІЖ свої послуги. Кажу: “Давайте я буду приходити і розповідати дітям про професію”. А вони відповідають, що в інституті достатньо фахових викладачів. Але що за люди там викладають? Де вони друкуються? Адже у них майже немає журналістів-практиків.

Наші виші щороку випускають безліч студентів-журналістів, зовсім не пристосованих до реального життя. Потім ці люди приходять у редакції і часто потрапляють під керівництво таких же безграмотних редакторів. А потім ми дивуємося: звідки в новинах джинса, звідки стільки маніпуляцій?

Я недавно запитала одного молодого журналіста: “Ось ви взяли інтерв’ю і як ви його подасте?” А він відповідає: “Та я віднесу його у редакцію, з ним там щось зроблять, якось змонтують”. А як же відповідальність?

Якщо говорити про освіту, то не можна не навести приклад Українського католицького університету – вони пропонують інший підхід, з магістерською програмою для випускників інших спеціальностей.

Знаєте, суперечка про те, чи обов’язково має бути повна журналістська освіта, була і в наш час. І ось зараз я думаю, що не обов’язково. Журналістом стає той, у кого є прагнення до вивчення життя, до вивчення людини, суспільства. А отже, йому краще дати якусь загальну базову освіту у сфері суспільних наук і навчити потім писати або знімати телесюжети.

Джерело “Телекритика”

Подати запит
на публічну інформацію
Детальніше