У Києві після п’ятнадцяти з половиною років нарешті поховали тіло журналіста Георгія Гонгадзе. Не дивлячись на те, що суспільству повідомили про церемонію поховання буквально напередодні ввечері (напевно, щоб уникнути резонансу), попрощатися з журналістом до церкви Миколи Чудотворця Набережного (Українська автокефальна православна церква) 22 березня прийшли сотні людей — рідні, колеги, знайомі, пересічні кияни.

«СУСПІЛЬСТВО ТРЕБА СТИМУЛЮВАТИ, БУДИТИ»

Ольга ГЕРАСИМ’ЮК, журналіст:

— Це трагедія і особистісна, і сімейна, і суспільна. 16 років душа вбитого Гії не знаходила спокій. Мати Гонгадзе не визнавала факт його смерті. Зараз тисячі матерів так само не можуть повірити в смерть їхніх дітей. Після смерті матері Георгія, наскільки мені відомо, було прийнято рішення поховати його, але в Україні почалися карколомні події і сім’я не стала політизувати момент.

Не треба забувати, що і до смерті Георгія гинули журналісти, і після нього. Журналісти і активісти поповнювали і поповнюють цей страшний мартиролог, який уявляє собою непрочитаний нами підручник. Підкреслюю — саме підручник, який мав би нас багато чому навчити. Зрештою смерті в нашій країні пішли на сотні, а зараз і на тисячі. Є стійке розуміння того, що ми не вивчили уроки і схоже, що найближчим часом мало хто їх буде вивчати. Дуже багато смертей не розслідувано, в багатьох не названо навіть виконавців, не кажучи вже про замовників. Цих людей мало хто згадує ще й тому, що смерті перетворились на щоденні повідомлення. Люди звикають до втрат, загал став менш чутливим.+

З іншого боку, корупція і чорні зв’язки серед кланів роз’їдає сліди свідків, замовників. Тому, коли кажуть, що рано чи пізно замовники будуть притягнуті до відповідальності, то для мене це занадто оптимістичний прогноз. Історія Гії хрестоматійна. В документах Ради Європи, де розглядаються питання небезпеки для журналістів, фігурує цей жахливий приклад і буде фігурувати весь час.

Окрема зверну увагу на стан середовища журналістів. Вважаю, що за цей час замість навчання відбувся навпаки регрес. Є лише одиниці, які служать своїй професії з відданістю. Журналістів дуже просто розтягти по кутках, адже всі служать своєму хазяїну. А хазяї інколи самі як раз і бувають замовниками вбивств та інших злочинів. Тому нам терміново треба поліпшувати в тому числі і школу журналістів. Журналісти мають усвідомлювати свою мету, мають бути свідомими, а не сліпими виконавцями. Зараз ми бачимо на процесії дуже багато камер, але видно, що багато операторів просто механічно виконують свою роботу. Дехто навіть не знає, що саме тут відбувається, тобто значення цієї події, її історії. Що вже казати про інтерес до замовників вбивства Георгія Гонгадзе. Тому суспільство треба стимулювати, будити. Сьогоднішнє поховання — вагомий привід задуматись над цим.

Джерело “День“