Рішення Нацради з питань телебачення і радіо про припинення трансляції в Україні російського телеканалу “Дождь” спричинило нову дискусію у соцмережах і політичних колах про вплив Росії на український медіапростір.

Протягом останніх трьох років Верховна Рада, уряд та регулятори у сфері медіа ухвалили низку рішень, які суттєво скоротили російський контент в Україні. Але заяв про те, що вплив Росії на інформаційний простір України – прямо чи опосередковано – лишається суттєвим і що російська пропаганда є одним із елементів “гібридної війни”, не меншає.

Заборони і вплив

Протягом 2014-2016 років Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заборонила 76 російських каналів. Після того, як у першій декаді лютого набуде чинності рішення Нацради про заборону трансляції телеканалу “Дождь”, в Україні лишиться п’ять російських мовників.

Ці канали не є політичними чи інформаційними: пізнавальні “Зоопарк”, “Охотник и рыболов”, “Еврокино”, “Топшоп ТВ”, а також культурно-просвітницький “Теле 9”.

Ще минулого року уряд припинив дію угод про співробітництво у сфері телебачення, радіомовлення та інформації з урядом Росії, наголосивши, що вони “не відповідають станові міждержавних відносин і не узгоджуються із заходами, що їх вживає Україна для забезпечення захисту інформаційного поля країни від негативних інформаційно-психологічних впливів”.

Окрім того, Верховна Рада ухвалила кілька законів, які стосувалися програм із Росії, зокрема, вилучила російські теле- і радіопередачі із квоти європейських, наслідком чого стало суттєве скорочення російського контенту на телебаченні та радіо.

Парламент також заборонив аудіовізуальну продукцію, у якій міститься “популяризація, агітація, пропаганда будь-яких дій правоохоронних органів, збройних сил, інший збройних, військових чи силових формувань держави-окупанта”.

Останнє рішення парламенту з’явилося у грудні минулого року – про заборону ввезення на територію України антиукраїнських книг із Росії.

Експерти та представники Нацради з питань телебачення і радіомовлення погоджуються, що ці рішення значною мірою закрили Україну від російського контенту. Значною мірою, але, звісно, не остаточно, зважаючи на розвиненість супутникового телебачення та Інтернету, а також на те, що Україна не блокує фізичний доступ до російських каналів.

Кліше і маніпуляції

Перший заступник голови Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Ольга Герасим’юк вважає, що і після низки заборон не варто вважати вплив російських медіа несуттєвим.
“Ніхто не відміняв супутників, інтернету – і всі, хто завис на цьому продукті, продовжують його споживати. За десятки років активного й цілеспрямованого впливу критичність сприйняття серйозно ушкоджена. Люди дуже слабко розрізняють маніпуляціі, у нас не розвинена медіаграмотність. Кліше, вбиті російським продуктом у мозок, проникають в медіасередовище, котре теж є вкрай непрофесійним й неосвіченим”, – сказа Ольга Герасим’юк у коментарі ВВС Україна.

Про це говорить і юрист із Інституту медіа права (CEDEM) Ігор Розкладай.
“Росія протягом багатьох років намагалася інформаційно і культурно впливати на Україну будь-якими шляхами: від демпінгування російських книжок до показу під час анексії Криму і конфлікту на Донбасі фільмів, у яких росіян показували у вигіднішому світлі, ніж представників інших національностей”, – зазначив він у коментарі ВВС Україна.

“Але сказати, що в останні три роки була розумна, продумана стратегія протидії, навряд чи можна. Це була радше реактивна реакція на усе те, що відбувалося із весни 2014 року”, – вважає він.

Окрема ситуація – на неконтрольованих Києвом територіях сходу України, де вплив російських телеканалів та інших медіа за останні три роки лише посилився і мешканці тих територій практично не мають альтернативи.

Це підтверджують, зокрема, дослідження компанії GfK Ukraine та Інституту масової інформації (ІМІ), проведені на початку 2016 року: до топ-10 каналів, які там дивляться, потрапили усі російські та підконтрольні сепаратистам ресурси і лише “1+1”, що посів останнє місце.
У той же час, на Донеччині, контрольованій українською владою, згідно з дослідженнями, споживачами українських телеканалів, за даними GfK Ukraine, є 86% респондентів. А місцеве телебачення регулярно дивляться 60% опитаних.
Загалом по Україні частка тих, хто відмовився від російських програм та ЗМІ суттєво зросла, і причини тут не лише у заборонах, встановлених регуляторами, а й морально-психологічні: у свідомості більшості українців за ці роки усе російське стало ворожим і чужим, кажуть експерти.

“Порушення свободи слова”?

Росія ще під час перших заборон на показ російських каналів в Україні називала їх обмеженням свободи слова і порушенням прав російськомовних громадян.

“Це, безумовно, можна розцінювати тільки з точки зору наступу на демократичні свободи, з точки зору порушення міжнародних зобов’язань України. Зрозуміло, мова йде про поразку в правах мільйонів людей, які мають повне право дивитися телебачення і мати доступ до ЗМІ російською мовою”, – заявляв уповноважений МЗС з питань прав людини Костянтин Долгов.

Після оголошення про припинення трансляції ліберального телеканалу “Дождь” подібну точку зору висловила і міжнародна організація “Freedom House”.

“Заборона владою трансляції телеканалу “Дождь” – цензура, що обмежує доступ українців до вибору точок зору. У той час, коли російські війська займають частину території України, життєво важливо, щоб українці мали доступ до незалежного висвітлення подій в Росії, і до одного з небагатьох, що залишилися незалежних російських ЗМІ”, – цитує прес-служба Freedom House віце-президента з міжнародних програм Роберта Германа.

Позиція Freedom House спричинила різку реакцію в Україні, і порада правозахисній організацій подбати про права телеканалу “Дождь” у самій Росії була лише однією із багатьох.
Інтернет і російський контент
Тим часом дослідники вказують на суттєві зміни і у споживанні російських новин в Інтернеті.
Інститут масової інформації (ІМІ) протягом десяти останніх років моніторить найрейтинговіші інформаційні інтернет-ресурси в Україні.
“Російський контент має місце в українських інтернет-ЗМІ, але в дуже невеликій кількості, – каже у коментарі ВВС Україна медіаексперт ІМІ Олена Голуб. – Загалом значно зменшилася кількість інформації про події в Росії. А те, що з’являється, дуже часто – це вже реакція українських інтернет-видань на якісь повідомлення у російських ЗМІ і соцмережах про Україну, висміювання цих повідомлень”.

У полі зору ІМІ – 15 інтернет-ресурсів. Попри те, що соціальні мережі та інтернет загалом набувають усе більшої ваги, казати про те, що доступ до російських ресурсів – серйозна пропагандистська загроза не варто, каже експерт.

Водночас, Олена Голуб відзначає деякі особливості, коли мова йде про інтернет-ресурси, власність яких важко встановити.

“Ми називаємо такі інтернет-ЗМІ “нейтральними”, проте саме у них найбільше повідомлень, де будуть гіперлінки на російські сайти, у тому числі відверто антиукраїнські. Або найбільше статтей з критикою проукраїнських вислолювань політиків чи представників влади. Проте досить важко довести приналежність того чи іншого інтернет-ЗМІ до певної людини, бо закон про відкритість медіавласності стосується тільки теле- та радікомпаній, а не інтернет-видань. Окрім того, реєстрація інтернет-ЗМІ не обов’язкова в Україні”, – каже Олена Голуб.

“Не так тії вороги…”

Серед експертів та представників офіційних органів в Україні і, передусім, Нацради з питань телебачення і радіомовлення існує консенсус у тому, що більшої шкоди можуть завдати не російські медіа, а деякі українські.

“Спершу потрібно боротися з проросійськими медіа, оскільки під обгорткою українського продукту і за допомогою професійних затятих пропагандистів нашому глядачеві “втюхують” дискурс ворога у найрізноманітніших видах – від фальшивої “миротворчості” до доказів приреченості української державності. І боротися треба саме з цією небезпекою”, – таку думку, висловлену політичним оглядачем Віталієм Портниковим у соціальних мережах, поділяють багато експертів.

“Значення українських ЗМІ, що проводять кремлівську політику, є на сьогодні питанням, як на мене, першочергової уваги – це послуги лакеїв, вони роз’їдають медіапростір, як щурі”, – так образно описує ситуацію у коментарі ВВС Україна перший заступник голови Нацради з питань телебачення і радіо Ольга Герасимюк.

“У журналістському середовищі відсутнє відчуття “нерукостискання” тим, хто платить брудні гроші. Заробіток робить їх нерезистентними до виконання антидержавних завдань. В першу чергу, я вважаю, це питання діяльності СБУ та РНБО. Поки малорезультативне, або я чогось не знаю”, – переконана Ольга Герасим’юк.

Вона додає, що Нацрада з питань телебачення не уповноважена втручатися в контент теле- чи радіоканалів і, назвавши той чи інший продукт таким, що порушує закон, регулятор наражається на судові позови таких ЗМІ.

Ігор Розкладай із Інституту медіа права каже, що не йдеться про пряму пропаганду позиції Росії, а про спеціальні технології, які важко розрізнити пересічному глядачеві.

“Їхня особливість – сіяти невпевненість, постійне невдоволення тим, що відбувається в Україні, що “все погано”, а маленька проблема роздмухується до великих масштабів”, – каже експерт і наголошує, що у час військового конфлікту вплив таких технологій не варто применшувати.

“У нас закладена толерантність до ворожого контенту”, – вважає Ольга Герасимюк.
“Такі медіа, як правило, мають непрозорість у власності, непрозорість фінансування, – вважає Ігор Розкладай. І додає – Низка відомих медіа, як свідчать розслідування, ховають кінці про власність десь на Кіпрі. І це головний біль сьогодні”.

Джерело «ВВС Україна»