Сергій Костинський – про кодування супутникового телесигналу – у коментарі інтернет-виданню “Новинарня”

28 січня 2020 року український телевізійний простір сколихне очікувана, але наразі недооцінена подія: із цього дня 23 телеканали чотирьох провідних медіагруп почнуть кодувати свій супутниковий сигнал. Про такий крок на шляху до платного ТБ домовилися “1+1 Media” (власник – Ігор Коломойський), StarLightMedia (Віктор Пінчук), “Медіа група Україна” (Рінат Ахметов) та Inter Media Group (Дмитро Фірташ).

Новація зачепить, за деякими оцінками, до 40% телеглядачів України. Якщо вони хочуть і далі дивитися “1+1”, СТБ, ICTV, “Новий”, “Україну”, “Інтер” та інші з ними пов’язані канали, слід зробити певні дії: або придбати новий спеціальний тюнер та почати щомісяця вносити абонентську плату за послуги супутникового ТБ, або перейти на інше телебачення ‒ ефірне цифрове (Т2), кабельне чи інтернет (ОТТ чи IPTV).

Якщо не міняти нічого, зі старим обладнанням у тарілці залишаться деякі українські телеканали ‒ ті, що не входять до чотирьох основних медіагруп, а також російські й інші іноземні канали з вільного супутникового доступу.

У цьому криється загроза. Адже глядачі на окупованих територіях ‒ у Криму та в окремих районах Донецької і Луганської областей, які дивляться укрТБ по супутнику, залишаться без доступу до провідних українських телеканалів.

І наразі виглядає так, що чотири олігархічні телегрупи обрали власну вигоду, а не національні інтереси в інформаційній політиці для українців в окупації.

“З точки зору довгострокової перспективи, я вважаю, що ці цілі правильні. Але я не можу погодитися з тим, що ми маємо ігнорувати окуповані території”, ‒ каже в коментарі “Новинарні” член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Сергій Костинський.

Саме Костинський став своєрідним рупором незгодної частини експертного середовища і влади, яка акцентує увагу на тому, що кодування супутника залишить більшу частину жителів Криму й ОРДЛО без провідних українських телеканалів.

Провідні медіагрупи, коли приводять аргументи на користь кодування, ніяково обходять проблему їхнього мовлення на окуповані території. Хіба що “Телекритика” (видання з орбіти Ігоря Коломойського) переконує: жителі Криму й ОРДЛО, мовляв, все одно залишаться в українському інформаційному просторі, бо кодування супутникового сигналу стосується лише розважального телебачення, тоді як існують зо два десятки інформаційних телеканалів із відкритим супутниковим сигналом, а ще ‒ суспільне й державне ТБ: “UA: Перший”, “Культура”, “Рада”, UATV.

Утім, маємо ситуацію, коли популярні російські телеканали на супутнику не закодовані.

І після 28 січня наш звитяжний “UA: Перший” за підтримки “Культури” муситиме конкурувати з усім Останкіним, “Росією”, НТВ та багатьма іншими російськими каналами, де пропаганду Кремля майстерно перемежовують із розвагами, накачуючи всю цю потугу нафтогазовими мільярдами рублів.

На цьому акцентує й член Нацради з питань ТБ і радіо Сергій Костинський.

Подаємо його розширений коментар:

– Оскільки я кримчанин, до мене приходить багато повідомлень від мешканців окупованого півострова. Тепер їм заради того, щоб залишатися в інформаційному полі України, доведеться їхати “на материк”, купувати тюнер, а потім ще й щомісяця їздити на підконтрольну територію та вносити абонплату. Адже онлайн-платежі з Криму не проходять.

Не дивно, що кримчани не розуміють, навіщо їм так ускладнюють доступ до українського контенту.

У Національній раді з питань ТБ щодо кодування думки розділені. У 2017 році було визначено, що Нацрада не може втручатися в цю історію, бо це господарська діяльність комерційних телеканалів. Тому я можу говорити про особисте бачення цієї проблеми.

На мою думку, кодування супутникового сигналу сьогодні є невчасним. Чому? Тому що ефірне мовлення, яке ми розвиваємо в напрямку окупованих територій, наразі не має того охоплення, яке має супутникове мовлення.

Супутниковий телесигнал покриває всю територію України, незалежно від того, де знаходиться домогосподарство, де встановлена супутникова тарілка – хоч на підконтрольній території, хоч у маленькому селі, в місті, хоч у Криму чи в ОРДЛО.

Так, ми зберегли аналогове мовлення в Донецькій, Луганській областях та шести прикордонних районах Херсонської області, ми потужно розвиваємо цифрове телебачення (Т2) в цих же районах – створили прототип державного мультиплексу, зараз ця робота завершується, буде встановлено 11 додаткових потужних передавачів уздовж лінії розмежування, такі ж передавачі вже стоять на межі з Кримом.

Але все одно. Мовлення цифрове, ефірне – це мовлення на обмежену дистанцію. Межа впевненого прийому – 60 км, максимум 100 км, якщо для цього є належні технічні умови. Тоді як супутникова технологія є універсальною.

Є ще досить популярні українські інформаційні канали. Але, як ми бачимо, не всі з них мають проукраїнську позицію.

Деякі з цих каналів називають війну на Донбасі “внутрішнім українським конфліктом”, Революцію гідності – “державним переворотом”, ветеранів і військовослужбовців – “злочинцями”, а патріотів – “фашистами“.

Ми застосовуємо до подібних каналів штрафи (нещодавно такий штраф і попередження було накладено на телеканал “Максі ТВ”, який мовить під емблемою “Наш”, зараз ініціювали перевірки “112-го”, ZIKу; судимося щодо анулювання ліцензії NewsOne). А саме такі телеканали будуть бенефіціарами кодування супутникового сигналу каналів чотирьох провідних медіагруп.

Так, планується новий розважальний канал на основі UATV для окупованих територій. Він поширюватиметься в ефірному мовленні. На ньому буде якісний контент, яким ділитимуться великі телеканали. Тому я не думаю, що його поширюватимуть через супутник.

Я вважаю, що кодувати супутниковий сигнал можна за двох умов:

1) коли ми матимемо ефірне мовлення, яке точно пробиватиме глушіння на окупованих територіях і охоплюватиме більшість населення;

2) коли у нас буде потужне Суспільне мовлення з цікавим для людей контентом і великою аудиторією.

За дотримання цих умов відбудеться компенсація – люди, які не зможуть придбати тюнер і платити за контент, будуть дивитися у відкритому доступі програми Суспільного мовлення.

Проте на сьогодні ми маємо хоч і реорганізоване, але ще слабке за змістом Суспільне мовлення. А робота щодо організації потужного ефірного мовлення на окуповані території не завершена. І це створює серйозні ризики для нашої інформаційної політики в ОРДЛО і в Криму.

Чесно кажучи, я в повному розпачі в цій ситуації. Вважаю, що патріотичні медіаменеджери мали б трошки почекати, коли держава повністю забезпечить мешканців окупованих територій доступом до українського сигналу.

Ризики з’являються не тільки для мешканців окупованих територій. А й для українських прикордонних територій, які не отримують наш ефірний сигнал, зате отримують його із сусідніх країн.

Також у нас є сільські райони, де дуже погано приймається цифровий сигнал. І що їм залишається? В наших економічних реаліях – вони дивитимуться через супутник безкоштовний контент.

Тому ще раз наголошу: на мою думку, автори цього проєкту не прорахували всі ризики для національних інтересів з точки зору національної безпеки.

За минулі п’ять років ми провели велику роботу щодо розбудови ефірного мовлення, і ми знали, що в нас є фундаментальна перевага – відкрите мовлення на окупованій території.

Зараз я розумію, що ми зазнаємо певних втрат на окупованих територіях.

Чи можна пов’язувати цю ситуацію зі зміною влади в країні, із новими підходами до гуманітарної й інформаційної політики?.. Я б не хотів давати політичних оцінок. Але під час обговорення з 2017-го по 2019 рік нам вдавалося доносити думку про те, що кодування принесе негатив для окупованих територій. А тепер ми вже менше можемо впливати на цей процес.

Напевно, варто зайвий раз звернути увагу на таке попередження: ризики щодо супутникового сигналу для окупованих територій значною мірою стосуються і глядачів на “материку”.

Маємо палицю на два кінці: якщо користувач міняє тюнер на новий, із маркуванням “УТБ” ‒ він робить крок геть від Москви і її телебачення. Якщо обладнання до тарілки залишається старим ‒ глядач втрачає 23 провідні українські канали та ризикує зануритися в росТБ.

– Не знаю, наскільки успішним буде для наших медіагруп крок щодо кодування супутникового мовлення. Я маю великі сумніви щодо цього, ‒ каже Сергій Костинський. Він обґрунтовує свій песимізм так: ‒ У нас близько 40% населення дивиться супутникове телебачення у відкритому доступі чи через кардшерінг. І мені здається, що велика кількість цих людей не будуть нічого змінювати. Вони будуть дивитися ті канали, які залишаться у відкритому доступі. За які не потрібно платити.

Щомісячна абонплата за кодований супутниковий сигнал зараз становитиме близько 50 гривень, далі буде дорожче. Це досить суттєві гроші для багатьох людей, щоб відмовитись від цих послуг.

Я просто достатньо поїздив по Донбасу, спілкувався з людьми на підконтрольній території, запитував: чому ви маєте супутникові антени, які дозволяють дивитися російське телебачення, але не підключаєтесь до кабельного українського провайдера, який пропонує 60-70 каналів? Вони кажуть: я за “тарілку” один раз заплатив – і дивлюся скільки хочу. А платити щомісячну абонплату, навіть пару десятків гривень – це дорого.

Може, в місті люди ще більш спроможні дозволити собі таку абонплату. А в селах – велике питання. Тим більше, уявіть, як буде бабуся їздити в районний центр і оплачувати ці послуги, ‒ говорить член Нацради.

Крім тих аргументів, які наводить Сергій Костинський, є ще один, “народний” і близький багатьом глядачам аргумент. Звучить він так: “Чому ми маємо платити за ТБ, якщо мусимо дивитися там стільки реклами?” Мовлять, телемагнати нахабніють, не знають міри, наживаються на рекламі. То краще вже дивитися якусь безплатну телевізію.

Джерело novynarnia.com