Минулий тиждень оголив одразу кілька гострих кутів у відносинах суспільства, політикуму й медіа. І сталося це після набуття чинності нормою Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної», відповідно до якої розповсюдження і демонстрація фільмів в Україні має відбуватися українською.
З одного боку, ми побачили, як недосконалість законодавства відбивається на поведінці різних верств суспільства, коли питання підтримки і розвитку державної мови залишається засобом політичної війни, реальна гуманітарна робота замінюється визначенням ворогів, а спроби ганьблення опонентів підсилюються невмінням і небажанням читати закони; як незрілість певних державних інституцій продукує численні безпідставні звинувачення і «вироки», супроводжується публічними образами та погрозами засобами ботоферм, і як незмінні політичні інтереси штовхають начебто притомних людей забувати про совість і професіоналізм.
З другого боку, ми побачили, що для тих, хто призначив себе головними патріотами, питання мови – це не питання існування, розвитку, популяризації мови, це лише інструмент у брудній політичній боротьбі, спосіб заведення у суспільний лексикон нових наративів внутрішньої ненависті і роз’єднання суспільства.
Крім того, ми побачили, що суспільна дискусія точиться не навколо тексту закону, його юридичних вад і пошуку шляхів їх подолання, а навколо спроб поширення далеких від юриспруденції тлумачень, головні цілі яких – визначити відповідальність за недіюче законодавство за тими, хто щодня пильнує за чистотою інформаційного простору країни.
І врешті-решт, ми побачили і запевнились, що формальне ставлення до такого чутливого інструменту, як мова призводить до протилежного результату. Замість вкладання поміркованих грошей у створення звично якісного телепродукту телеканали поставилися до цього формально і навмисно спрощено, щоб потім апелювати до падіння рейтингів і втрати доходів.
На жаль, у перші ж дні дії нових вимог ми зіткнулися з тим, що телеіндустрія виявилася непослідовною у питанні захисту мови. Одні гравці цього поля одразу проігнорували вимоги закону, скористалися цим для виграшу в конкурентному змаганні, – і тим самим намітили розбрат в індустріальному полі. Інші, недовго це терпівши, щойно переживши рейтингові втрати кількох днів, теж вдалися до порушення закону. Лише поверхнево – поки що – аналізуючи причини цих втрат, можна назвати низку причин. Одна з них – категорично низька якість озвучання, що різко відштовхнула навіть ту частину аудиторії, яка хотіла дивитися українською! Мовники не готувалися до переходу на мовлення державною мовою два роки, які відвів на це законодавець – зробили це в останню мить недбало, примітивно й формально. Прикро, що якість озвучання і дубляжу, які були і залишаються особливою гордістю кінопрокату протягом багатьох років, недоступна деяким телеканалам навіть за умови нечуваної досі фінансової підтримки з боку власника.
Очевидність того, що мову використовують лише як засіб розпалювання ворожнечі, підкреслюється тим, що «батьки та власники патріотизму» всі свої зусилля кинули на полювання за «головами», на бойовий клич щодо кари, санкціонування – і жодного від них слова про те, якої якості продукт запропонували глядачеві ті, хто формально вислизнув із переліку ворогів, пустивши в ефір відверту халтуру.
Найбільш обурливим є той факт, що навмисне порушення закону відбувається з розумінням відсутності інструментів для покарання за такі порушення, відбувається зухвало і з використанням слоганів про високі цілі.
Якщо відкинути мул, нанесений політичними дискусіями і навколополітичними чварами, у сухому залишку в Законі України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» бачимо таке:
– закон доручає захист державної мови виключно Уповноваженому із захисту державної мови (ст. 49);
– Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення в питаннях використання мови телерадіоорганізаціями має спиратися на свій профільний Закон України «Про телебачення і радіомовлення» (ст. 24);
– стосунки Уповноваженого і Національної ради визначені в Порядку взаємодії (ст. 53), суть якого полягає в тому, що кожен діє в рамках власного профільного закону, але якщо під час виконання своїх повноважень будуть помічені порушення, за якими стежить партнер, – ця інформація систематизується і передається іншій стороні з використанням усталеної практики зв’язку між державними інституціями.
Отже, хоч як би не хотілося хейтерам позиції Національної ради в ситуації, що склалася, за чинними законами саме Уповноважений має контролювати виконання закону про мову. Відповідно виявлення, визначення порушень та реагування на них з огляду на Закон України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» лежить виключно на ньому. І просте акцентоване надсилання листів регулятору – це слабкість, яку треба замінити роботою над законодавчим удосконаленням інституту Уповноваженого.
Національна рада своєю чергою контролює виконання телеіндустрією Закону України «Про телебачення і радіомовлення», а також Закону «Про кінематографію» виключно щодо квоти демонстрування національних фільмів та щодо розповсюдження чи демонстрування телерадіоорганізаціями творів, розповсюдження і демонстрування яких заборонено законодавством про кінематографію (ст. 70 Закону України «Про телебачення і радіомовлення»).
Що маємо робити невідкладно? Маємо удосконалити законодавство, а також нарешті взятися за розробку економічних важелів: від штрафів і, що найважливіше, – до системи державних грантів на створення україномовного контенту високої якості, державних преференцій для тих, хто виробляє цей продукт, до програми заходів, в яку будуть включені всі потужні гравці медіа та кіно – щодо вироблення цілої стратегії якості та цінностей у створенні україномовного ринку. Адже наша мова того варта.
Ми закликаємо мовників чітко дотримуватися чинного законодавства, а також докласти всіх практичних зусиль, аби українська мова посіла своє гідне місце в ефірах і на онлайн-майданчиках як мова успіху, стилю, високої якості.
Ми закликаємо тих, чиї інтереси перебувають у площині підвищення своєї популярності у соцмережах, у тому числі й інформаційні ресурси, нарешті користуватися перевіреними даними і першоджерелами, читати закони і берегти суспільний спокій.
Ми закликаємо законодавців вивчити ситуацію, що склалася у суспільстві, і внести у законодавство зміни, необхідні для унормування відносин державних інституцій і медіаіндустрії, маючи на меті реальне забезпечення функціонування державної мови як інструмента об’єднання українського суспільства, засобу зміцнення державної єдності та територіальної цілісності України, її незалежної державності і національної безпеки.
