Юрій Артеменко на радіо «Ера» в програмі “Від першої особи” про ситуацію на телерадіоринку країни, перспективи розвитку вітчизняного телевиробництва, впровадження суспільного мовлення

Наш гість – Юрій Артеменко голова Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення. Сьогодні говоритимемо про ситуацію на телерадіоринку країни, про перспективи розвитку вітчизняного телевиробництва і т. і. Розпочати мені б хотілося із суспільного телебачення. Національна Рада на позачерговому засіданні 27 листопада переоформила 61 ліцензію державних мовників, які реформуються в Національну суспільну телерадіокомпанію. Це один із етапів реорганізації, яка відбувається відповідно до закону про суспільне телебачення і радіомовлення України. Ми вже дуже давно говоримо про суспільне телебачення. Багато ще треба зробити, щоб у нас якісно нове суспільно телерадіомовлення запрацювало?

Багато, звичайно. Я хочу сказати, що тема ця піднімалась ще під час «помаранчевої революції». Політики забовтали насправді. Зараз змінилося суспільство, і зараз стало можливим створити суспільне телебачення. Ми зараз знаходимося тільки на початковому етапі, і якраз цим етапом займається Національна Рада. Що таке суспільне телебачення? Це телебачення, яке працює для суспільства і існує за кошти суспільства чи за бюджет, чи за абонплату і нагляд за яким і політику формують представники громадськості. Наша функція була – згідно закону сформувати наглядову раду. Принцип там такий: 8 людей – це представники фракцій. Я не коментую їх. До речі, дуже гідних представників дали парламентські фракції незалежно від того, які вони сповідують політичні цінності. Це багато відомих журналістів. А з іншого боку, 9 представників мали бути висунуті громадськими організаціями і обрані між собою. Ми зараз вже обрали 8, ще один буде обраний 11 грудня. Це представник від сфери людей з особливими потребами. На цьому ми завершимо процес формування наглядової ради. Я не думаю, що воно спрацює. Тому що як обрати гідну кандидатуру, коли приходить 50 організацій і кожна хоче свого, і скільки треба переговорити, , щоб обрати одного. Бо кожен вважає: я попаду на це телебачення в Наглядову Раду, і я буду там вести і своє проводити. Але я пишаюся більшістю кандидатів, як вони поступають з цим. Тепер наступний етап – разом ми затвердимо кінцевий склад цієї наглядової ради. А вона потім обере голову Національного суспільного телебачення і буде працювати. Звичайно, це тільки початок, бо технічно це зробити важко, але і легко. А от як зробити, щоб Перший національний з якогось кінця рейтингу піднявся на перші позиції і став дійсно популярним, це завдання і наглядової ради, і держави, і суспільства. Тому ми на початку лише шляху, і, знову ж давайте казати, дуже багато всяких проблем: і хто буде обирати, і як буде впливати, і чи захоче впливати влада на це, чи не буде вона, з одного боку – створили суспільне, а будемо керувати, будемо дзвонити і казати, що треба робити.

Це більше всього і турбує. Пам’ятаєте, ще коли Микола Томенко критикував прийнятий законопроект про суспільне телерадіомовлення. По суті, раніше ці ОДТРК були підпорядковані обласному керівництву, хоча були державними. А зараз вони централізуються державою. Але чи стануть вони справді суспільними і справді українськими? Чи не стануть знову засобами пропаганди?

Все залежить від двох інституцій. Перше, від наглядової ради. Там є люди такі – чи Тарас Шевченко, чи Тетяна Лебедєва, – дуже багато людей, якими там вручну не покеруєш. І друге – від того, кого вони оберуть. А я не вірю, що вони оберуть якогось бюрократа. Навіть зараз, працюючи в системі, Зураб Аласанія, який зараз є директором Національного суспільного телебачення, грузин за національністю, але і грузин за характером, їм так легко не покеруєш. Я знаю, дуже багато людей у владі незадоволені тим, що вони звикли – подзвонили, поставили, подзвонили, поставили. А він не ставить. Тому що він вважає, що це неправильно. Інколи навіть я з ним не погоджуюсь, але я поважаю його думку. От якщо буде супротив і якщо будуть вони показувати, що вони не ручні, буде толк. Якщо зміниться тільки форма, а зміст залишиться інший, це буде профанація ідеї.

Це залежить від людей.

Сто відсотків. Починаючи з компанії «Ера» і закінчуючи суспільним телебаченням.

Державне агентство України з питань кіно за результатами звернення Національної Ради ухвалило рішення анулювати державне посвідчення, коротше кажучи, заборонити показ телевізійного серіалу «Лягавий». Це рішення прийнято в зв’язку із виконанням законів України про захист інформаційного телерадіопростору і про засудження комуністичного і націонал-соціалістичного, нацистського і тоталітарного режимів в Україні та захоронення їхньої символіки. Ви відстежуєте, чи не порушується українське законодавство, особливо в частині комуністичних, тоталітарних режимів?

Ми відстежуємо. І те, що ви назвали, це ще один приклад. Насправді ми щотижня пересилаємо багато тих фільмів, які, на наш погляд, не відповідають українському законодавству. Але результатів мізер. Це дуже маленький відсоток, який ми надсилаємо з ознаками порушення законодавства, а дуже мало приймає рішень державна агенція. І тому є певні пояснення. Пояснення №1: закон, який приймався, не тільки про декомунізацію, а взагалі закон про обмеження показу російських серіалів, він приймався в дуже нервовій атмосфері. Його ледь-ледь провів пан Микола Княжицький, який був автором. І цей закон не є дуже досконалим. Там в залі така метушня була, що прийняли його і дуже багато маніпулювань з боку телеканалів. Одне з багатьох, це навіть не те, що показати Леніна, і це дуже суб’єктивно, чи є Ленін як пропаганда комунікації, чи є Ленін як просто показ тієї епохи і як просто картинка.

Є фільм Сакурова «Телець» про Леніна. Навряд чи пропаганда.

Так, але були заборонені, як, наприклад «Левіафан» як чиста сатира російської тиранії, але знову ж таки не про проблеми в законодавстві, які треба підчищати. Я думаю, що врешті-решт Держкіно або той же народний депутат Княжицький має вийти зі змінами і підчистити це законодавство. Але є дуже багато речей, просто телеканали хитрують, коли, наприклад, заборонені російські фільми, які куплені після 1 січня 2014 року, то телеканали домовляються з власниками, виробниками російськими, які пишуть нам, що цей фільм був виготовлений аж в 2012 році. Вибачте, він не підпадає під закон, а просто він у нас 3 роки лежав на полиці, і перевірити це фактично неможливо. Тому що брешуть ті люди, які знаходяться в Росії, і вони будь-яку справку вам принесуть. Тому тут вже бити на сумлінність телеканалів – це питання. Хотілося б, щоб працювала система, а не вмовляння, переконання чи випрошування в телеканалів.

В принципі, якщо переглядати телеканали, то бачиш, що фільмів, які прославляють комуністичний режим, тоталітарний режим, насильство, шовінізм російський, зараз мало. Зустріти рідко вдається. Але що на зміну телепродукту російському?

Дуже гарне питання. Я пам’ятаю, коли перші кроки – парламент забороняв, Національна Рада обмежувала показ російської продукції, і дуже було таке популярне питання: ви зараз обмежуєте, а що взамін? Телеканали казали, що вони просто зникнуть і не буде нічого. Я в це не вірю. Бо одне порожне місце заповнюється іншим. Спочатку ми шукали польські серіали, корейські. Щось брали, щось домовлялися. Але зараз почалося вже розуміння телеканалів, що треба виробляти свій, український, продукт і лобіювати його. Я приведу кілька прикладів. Перший приклад – для мене було дуже приємно. коли вийшов в новий час вже після революції перший серіал на каналі «1+1» «Останній москаль». Його дивились, і в нього були великі рейтинги. За якістю, я скажу, можливо, я лукавлю, якість, скажемо, середня, але якщо ми хочемо, щоб з’явився голлівудський фільм, то в Голівуді «Оскара» отримують 1% із 100 фільмів, які просто прохідні і деякі збиткові. Тобто треба напрацювати і закони, і фільми. Після «Останнього москаля» була «Гвардія» серіал. Після того ще був ряд проектів різних. Зараз мені дуже подобаються дві речі. Перша річ – з 8 грудня на каналі IСTV стартує новий серіал про міліціонерів українських. Називається «Володимирська, 15» Я був на передпрем’єрному показі і подивився його. Класний продукт. Звичайно, всі порівнюють з «Убойной силой», з «Ментами», але там вже є традиція. Там є сильна сценарна школа. Але як для українського кіно це є новий продукт, який прославляє українську міліцію, розкриває всі таємниці, в ньому задіяні гарні актори. В нас ж в чому була проблема? Ми над собою знущалися і показували російських міліціонерів, а наш сержант ходив – дебіл Петренко. Ми самі себе принижували. Чи така натура в українців? Але тут з’являється героїзація нової поліції. Дай боже, щоб таких фільмів було більше. Я вітаю тільки ініціативу самих телеканалів.

А з точки зору підтримки держави? Наскільки мені відомо, вони працюють зараз і навіть пропонують законопроекти свої. А є серед них конструктивні?

Є. Ці кіно, це аудіовізуальна продукція. Вона йде і на телебаченні, і в кіно, і в Інтернеті. І тому якщо казати в цілому про аудіовізуальну продукцію, то я казав «Володимирська, 15». Друге, мені дуже приємно, що знімається зараз перший фільм за участю бельгійського режисера, французьких акторів, головним оператором картини є така зірка, той оператор, який знімав фільм Люка Бессона «5-й елемент», «Люсі». Зараз після Києва їде знімати якийсь блокбастер з Люком Бессоном на 190 мільйонів доларів. Ця інтернешнл-команда об’єдналася разом з нашою продакшн-компанією «Фільм UA» і роблять повнометражний перший в історії України англомовний фільм. Що робить сама держава і що роблять телеканали?

Я згоден з вами абсолютно, що воно зараз все переплетено – кіно, телебачення і Інтернет, але скільки Україна може кінофільмів зняти 30 або 50. А телевиробництво – це процес. Потрібно, щоб цей продукт щодня йшов і щогодини.

Ось дивіться, коли побачили телеканали, що в них повна задниця, вони прийшли до нас ще рік тому і сказали: Юра, хай держава нам дасть гроші. В мене було перше питання: чому держава має давати гроші на канали Коломийського, Пінчука, Льовочкіна і т.д.? Але все ж таки пішли до колишнього міністра пана Шлапака і сказали: передбачте гроші на державну підтримку. Якби була країна багата, як Росія, мабуть, дали б. Шлапак сказав: зараз пріоритет – війна. Канали розійшлися. Вони були, мабуть, розгублені і ображені. Але виникла ідея, завдяки якій, якщо є проблема, то виникає її вирішення. Виникла ідея в телеканалів, і вони вивчили міжнародний досвід, який зараз саме оформлений в закон про державну підтримку кінематографії. Про що йде мова? Вони планують і хочуть. Сьогодні мені показали соціальний ролик, який будуть транслювати на всіх каналах, з проханням депутатів підтримати цей законопроект, з проханням людей підтримати цей законопроект. Якщо ми хочемо, щоб сюди прийшли іноземні канали і прийшли іноземні продюсери створювались продакшн, то треба створити умови. Чому найбільша кількість фільмів знімається в Хорватії чи в Австралії, чи в Угорщині? Не через те, що в них природа краща. У нас своя гарна природа, а в них своя. Тому що там створено умови. Там найбільш популярний тезис про те, що якщо ти приїдеш і якщо ти вкладаєш сюди гроші, знімаєш готелі для своїх акторів, використовуєш українських сценаристів, українських режисерів, українську техніку, тобто даєш працю для цих людей, то держава тобі повертає частину з тих грошей, які ти витратив. Зараз кінобізнес і телебізнес дуже прагматичний. Хочеш, щоб до тебе люди приїхали, запропонуй кращі умови, бо симпатичні мордашки ми можемо знайти і там, і там, і там. І тому якщо цей закон буде прийнято і якщо буде передбачена система повернень грошей, не важливо, в якій сумі, це вже дискусійно, то я вірю, що з’являться фільми за участю українських режисерів, сценаристів, акторів. З’являться нові робочі місця. Це такий процес, який врешті-решт дасть поштовх всій економіці. Бо, наприклад, в Австралії, де знімався фільм «Володар кільця», вже екскурсійні маршрути. В Хорватії дуже великий відсоток ВВП за рахунок кінематографічного туризму.

До речі, у нас до останнього часу багато росіяни знімали. Але в них досить інша ситуація, а запрошувати іноземних спеціалістів – то тільки потрібна підтримка держави.

Або потрібно створити умови. Росіяни чому знімали? Дешево, близько, приїхали, каву попили, ментальність, обличчя схожі, але в цьому був прибуток і зиск. Але був і мінус: той фільм, який вони знімали, можна було показати тільки в Україні і Росі. Якщо приїдуть іноземці і будуть знімати, то цей фільм піде в усі країни, і це ж зовсім інші кошти, які буде фільм отримувати. Це зовсім інший прибуток і для продюсерів, і врешті-решт для країни.

До телебачення в такому вигляді, як воно зараз є, дуже багато претензій від людей. Тільки розваги і в першу чергу бізнес. Ми ж всі розуміємо, і я сам працюю в ЗМІ – рейтинг, рейтинг і т.д. Це все потрібно. Але чи потрібно, щоб в телебаченні ще щось було?

Це філософське питання. Я сам же фаховий журналіст. Я починав з журналістики і завжди опікувався, де б не працював. Але я завжди думав, що журналістика має бути незалежною. Вона і так має бути дійсно незалежною, але не від влади і від суспільства. І тому знаєте, коли зараз у нас в гонитві за рейтингами телебачення робить дебілів з теляглядачів… Ми не КПРС, але наша соціальна відповідальність, журналістів, не заганяти туди вниз, а навпаки показувати найкращі приклади і підносити, щоб навіть та людина, яка нижче сидить в коморці чи на вулиці, щоб вона подивилась в магазині через вітрину телевізор і захотіла піднятися туди. Це, до речі, гарно робить та ж Америка. Вони малюють такі казки, щоб людина підтягувалась. А в нас навпаки прибивають. І тому соціальна відповідальність медіа, самоорганізація – це, на мій погляд, основна річ. І коли воно все є, тоді вони створюють серіали українські. Раніше було як? Олігарх дав тобі гроші, і в день зарплати, там 5-го і 15-го числа ти взяв ці скажені гроші, заплатив Росії і получив фільм про російських ментів. Важче, але правильніше було взяти гроші або знайти їх і зробити про своїх ментів. І тоді б в міліцію йшли не ті, які б хотіли хабарі, як сержант Петренко, брати, а ті, які б хотіли стати героями і розкривати злочини. Тобто те, що з суспільством створилося, і на Донбасі, і на подіях Майдану, це відповідальність і провина наших ЗМІ.

В останній період у вас досить резонансні були претензії до одного з телеканалів. Не могли б ви розказати?

У нас претензії до багатьох каналів є. Причина в чому? Причина в тому, що до останнього часу, до 2013 -2014 року, склалися такі певні домовленості між колишніми складами Національної Ради і телекомпаніями. Телекомпанії домовлялися з Нацрадою. Тобто були певні правила гри, але вони ґрунтувалися не так на законах, як на домовленості – на політичних дзвінках, на обіцянках президенті, прем’єрів, на всяких майже корупційних схемах, бо зараз йде ряд проваджень Генпрокуратурою. Ми прийшли, щоб побудувати нові правила роботи з Нацрадою. А нові правила дуже прості. Національний регулятор має захищати права людей, права телеглядачів і має створювати умови для розвитку телерадіопростору. Нам аплодують, якщо ми зменшуємо їм обсяг необхідних документів, перерегулюємо, змінюємо бланки ліцензій, тобто полегшуємо роботу. А коли про захист глядачів, то вони, на жаль, не завжди розуміють. Останній приклад: одна з основних функцій Нацради – це захист дітей і молоді від шкідливого контенту, від шкідливих передач. В чому це полягає? Перше – ми винесли багато попереджень багатьом компаніям за те, що вони транслюють передачі, які для певної вікової категорії. Передачі для старшого покоління транслюють в той час, коли б могли подивитися малі і не так зрозуміти щось. Це так звана система позначок, коли перед кожним фільмом має стояти позначка, що цей фільм рекомендується дітям в супроводі дорослих, а цей взагалі не рекомендується і т.п. Я не є прокурором і тому не хочу називати назву телеканалу, але в четвер у нас буде досить резонансне питання. Я запросив на це засідання не тільки представників каналів, а і представників з питань свободи слова, питань культури і духовності парламенту, уповноваженого представника з прав дитини. Мова йде ось про що. В сюжеті одного з телеканалів о 9-й годині вечора був показаний сюжет, коли ведучий втягнув в дискусію дитину років десяти про статеві органи її батька. І дитина на це повелася. Вона почала розповідати про статеві стосунки з батьком. Це просто зірвало соціальні мережі, глядачів, які нам почали дзвонити. Дитині просто вільно чи невільно канал досить непоганий, навіть гарний, один з кращих, але має бути соціальна відповідальність – дитині поламали долю. Дитина після цього в школу боїться ходити. Канал сказав: ми таким чином привертаємо увагу до насильства в сім’ї. Як ви привертаєте, коли ви ламаєте долю дитині? Я не знаю, яка буде санкція, бо я не можу за інших членів Нацради казати, але я вважаю, що ми маємо чітко захищати інтереси глядачів саме в сфері дитячій, коли формується дитяча свідомість. Є інші у нас санкції, коли, наприклад, канали не виконують умови ліцензії. Як в групі «112», там же проблема наших судових суперечок не в тому, що так чи не так мовить канал. Нас не цікавить, що вони там транслюють. Справа в тому, що ви взяли частоти для мовлення, для конкретних міст робити місцеві новини, а замість цього зробили загальнонаціональне мовлення. Ви позбавили права місцеві компанії мовити там. Позбавили права людей отримувати інформацію. Принцип не знищувати канал, але примусити працювати в правовому полі на благо людей.

Закон про прозорість власності ЗМІ називали революційним в принципі.

Це бюрократичне формулювання. А насправді про що йде мова? Нарешті, як на мене, як на глядача або на слухача. Глядач і слухач, от ми з вами, включаємо телевізор, і там один одного мочить, один інший канал. Один каже: такий-то політик скотина, а цей хороший. А канал інший навпаки. Йдуть чисто корпоративні війни, і кожен захищає свого хазяїна. Тому що один канал належить Коломийському, а другий Льовочкіну, наприклад. Право людини знати, хто стоїть за тим чи іншим каналом. У нас склалася така радянська олігархічна система, коли заводом володіє бідна теща народного депутата. Право людини знати, хто є власник. Я, наприклад, знаю, що власником вашого каналу є Андрій Деркач. Але якщо подивитися документи інших компаній, то чорт його знає, хто там власник. Але канал отримує кучу грошей. Гроші часто заходять з інших країн. З країн-агресорів. Тому законодавець передбачив і прийняв нещодавно закон, що до квітня наступного року телеканали мають оприлюднити, хто є їхніми не власниками, бо власниками може бути Фунт, а хто є так званим кінцевим видавачем. Тобто хто стоїть за цим і кому це цікаво. На виконання цього дали 6 місяців, до квітня наступного року. За цей час має наша Нацрада, і ми це вже робимо за допомогою іноземних експертів, розробити відповідні документи, щоб ці компанії заповнювали і щоб ми могли знати і повідомити про це людей, а самі компанії мають в квітні наступного року на своїх сайтах оприлюднити, хто є хто. Ми запрошували експертів з інших країн. В Польщі дуже проста система. Прийшов, зареєстрував – в них такого немає. Для того, щоб отримати ліцензію, регулятор може і має спитати навіть: покажіть мені, які платіжки йдуть і хто кому гроші перераховує. Я не знаю, як ми з цим впораємося. Бо це величезна робота.

В квітні ми маємо дізнатися, хто є реальним власником якого каналу?

Перше і головне, ми будемо знати, хто замовляє музику. І це головне. Бо для мене той канал, який каже, що він популярний і дуже суперовий, який не отримує прибуток, а кожен місяць витрачає мільйон доларів на те, щоб заплатити зарплату своїм журналістам набагато вищу, ніж на ринку, в мене виникає питання: що тоді це за бізнес якщо він не отримує гроші? Що тоді? Тоді це політика. Політика для чого? Для того, щоб змінити ситуацію в країні. Це ми маємо знати. А якщо буде вже виявлятися, що за цим каналом стоїть людина, яка знаходиться в розшуку… Хто замовляє музику? Хто стоїть за цим каналом? Навіщо цей канал потрібен суспільству? Людина має знати, хто формує його громадську думку.

А на вашу думку, цей закон можна обходити юридично, якщо захочеш?

Я був народним депутатом, я був і бізнесменом. Одне з улюблених прислів’їв, що закон придумують три людини, приймають 450, а як обдурити думають мільйони. Звичайно, будь-який закон можна обходити. Тут справа в іншому. Треба виховувати суспільство так, щоб воно не хотіло обходити ці закони. Патріотизм закінчується там, де починаєш вимагати сплату податків. Тому це не один рік і не одне покоління має пройти, щоб в наших головах і в головах народу відбувалося те, що треба не обходити закон, а треба його виконувати і паралельно вимагати його змін на краще.

Вже наступної весни дуже багато цікавого дізнаємося про наш телерадіоринок вже точно.

Я хотів би, щоб це було раніше.

Слухач: Сейчас идет война, а 90% каналов телевизионных пророссийские.

Люди мають знати, хто є власниками, і самі казати.

Мені здається, що казати, що у нас всі канали проросійські, це наклеп.

Звичайно, ні. У нас немає відверто сепаратистських каналів, бо Нацрада стоїть тут на захисті, і ми всіх або блокували або закрили. Але справа в іншому. І я повністю згоден зі слухачем, що у нас є дуже багато маніпуляцій. Вона страшніша, ніж брехня сепаратистська, бо з нею в суд не підеш. Бо це начебто думка. Але вона підштовхує до… Тобто знову ж відповідальність журналістів. Коли до мене приходять люди і кажуть: той канал там щось сказав – я можу вам сказати, що якщо перед цим каналом будуть стояти сотні людей, або якщо керівника цього каналу відправити в армію, щоб він послужив там, то психологія зміниться. Але це, дорогі глядачі, давайте разом робити.

Слухач: А кому мешали на украинском телевидении такие фильмы, как «Конвой», «Иван Поддубный»? Почему они запрещены?

Я не сторонник той редакции закона, который был принят. Закон принимался в суете. Нужны срочные изменения. Пригласите руководителя Держкино. У меня к нему тоже очень много вопросов. Закон потребує термінових змін. Питання дискусійне. От Пореченков. Він як актор нічого поганого не зробив. Він зробив як людина, яка почала стріляти в українських вояків. Заборонили фільми з його участю. І там напевно є гарні фільми. Тому це абсолютно дискусійне питання, як приймаються рішення про заборону кіно, якщо це не є певне рішення Держради. При Державній агенції кіно існує експертна комісія, яка сформована з представників суспільства різних. Вони збираються, і кожен передивляється той фільм чи не той і пише, за чи проти. Якщо більшість визначається, що цей фільм не треба показувати, то фільм не показують. Вони на себе беруть таку відповідальність. Інша справа, що, можливо, правий глядач і треба, щоб люди знали імена і роботу цих людей. Можливо, переформувати цю комісію. Ми на початку цього шляху.

Слухач: Две недели тому назад я был в Крыму, ездил к родственникам. Очень большой популярностью пользуется у крымских телезрителей канал «Интер». Он доступен для жителей Крыма. Ваше отношение к этому?

Я думаю, что доступна, наверне, версия спутниковая. Потому что если ваши родственники не живут на границе Крымской и Херсонской области, а там многие доступны на расстоянии 50-60 км. Просто на большое расстояние ни один канал эфирный наш добить не может. Поэтому если они смотрят со супутника, они могут смотреть не только «Интер» и все остальные украинские каналы.

Гоблін Аксьонов нещодавно заяву зробив, щоб витравити всі українські ЗМІ.

Те, що забороняє або Україна або Росія, ми їхній контент, а вони наш, це ж можна подивитися і в супутнику, і в Інтернеті. Інша справа, що, можливо, ми захищаємо молодь, малих і старих. В старих немає грошей купити супутникову тарілку чи полізти в Інтернет. Моє ставлення до «Інтеру» як каналу, чи подобається мені чи не подобається, та мені здається, що в першу чергу це має бути до глядачів. Подобається – дивись. Не подобається – не дивись. Є дискусія, бо розрізнити свободу слова і голос ворога дуже важко. Є дискусія: одна справа, щоб ми не перетворилися знову в закриття і т.д. Немає – подали до суду. Тобто ставлення своє до «Інтеру» має висловити той же глядач.

Наскільки мені відомо, щось нове – Канал Діда Мороза планується.

Це не наш проект, це французький. На минулому тижні ми дали дозвіл на трансляцію унікального проекту – Канал Діда Мороза. Це французька версія. Це канал французький для дитячої аудиторії. В чому його унікальність? Він виходить лише 2 місяці, з 1 грудня по 31 січня. Це такий святковий подарунковий канал, який буде мовити в кабельних мережах. Я знаю, зокрема, «Воля» візьме його до себе.

Джерело “Ера Медіа

Подати запит
на публічну інформацію
Детальніше